Unknown

Олександр Дем’янович — уніатський піп у Рахові. В 1922 році севлюшський поміщик Айтлер пропонує йому службу в угорській розвідці. Стати шпигуном мадярсько­го диктатора Хорті? Для служителя унії це велика «честь», Дем’янович з радістю погоджується на пропозицію. Він навіть дістав кличку: літеру «Д» — і під цією літерою регулярно надсилає мадярам шпигунські відомості. В на­городу за вірну службу Дем’янович одержує від Айтлера символічний подаруночок: кошик винограду. Більш реаль­на нагорода чекає його тільки згодом...

В другій половині 1938 року Дем’янович дістає від Айтлера дуже серйозне завдання, завдання, яке віщує йому неабияку кар’єру. Він організовує в Рахові проти- чеське і промадярське «тимчасове управління», а через деякий час, після нової інструкції з Будапешта, «Мадяр­сько-руську народну раду», яку сам і очолює. Водночас з мадярських та мадяронських диверсантів і терористів він створює озброєну фашистську організацію військово­го типу — «Собод чоботош».

Після приходу угорських окупантів Дем’янович, як зрештою й інші уніатські священнослужителі, править подячпий молебень і вже явно-славно приймає від своїх фашистських горлорізів присягу: «Я, член терористичної організації «Собод чоботош», даю цю клятву, що чес­но і сумлінно (підкреслення моє.— /. С.) виконаю свій обов’язок...»

За ділами прийшла нагорода. Дем’яновича призна­чають членом угорської «Верхньої палати».

Наближається день розгрому гітлерівських сателітів, у тому числі й хортистської Угорщини. Частина наляка­них ходом подій депутатів будапештського парламенту вимагає завчасного виходу Мадярщини з війни. Але Де- м’янович виявляється запеклим салашистом, він закликає й надалі воювати во славу Гітлера й Ватікану. Як личить послідовному служителеві унії, він засновує в Рахові са- лашистську партію «Мадярське життя».

Така відданість уніатського духовенства фашизмові не могла пройти непоміченою в Будапешті. Один з корес­пондентів газети «Уй мадяршаг» забрів також до Дем’я­новича, і ось що почув він від рахівського ревнителя унії: