Але повернімось на Закарпатську Україну. Ще не розвіявся кадильний дим, що ним уніатські священики обкурювали мадярських солдафонів, як над бідняцькими хатами піднялися інші дими, дими пожеж і крові, а гомін по-святковому розхитаних церковних дзвонів не міг заглушити крику катованих. Майже 6 років тривала окупація Закарпаття мадярами, але за цей порівняно короткий час будапештські протектори й меценати уніатської церкви встигли тут замучити понад 85 тисяч чоловік мирного населення, в тому числі також і дітей. Понад 50 тисяч встигли посадити до концтаборів, а грабунками й руйнуванням завдали нашій країні збитків на суму 3 мільярди карбованців. Це цифри, яких не можна забути і яких ми ніколи не забудемо, не забудемо ні посіпакам Хорті, ні українським слугам фашистського людожера Гітлера.
В страшні роки — 1939—1944 — ці лакеї перевершили в злочинах своїх попередників. Вони з рабською запопадливістю схвалювали і хвалили все, що робили окупанти, вони благословляли кожний їх злочин. Не було такої брудної, кривавої справи, в якій вони не були б запопадливими помічниками й спільниками мадярських окупантів.
На другий день після вторгнення орди Хорті ми бачимо найбільш відомих уніатських каноніків на посадах «політичних комісарів» при мадярських комендатурах і «радників» при цивільних мадярських посіпаках. Ма- дяризатор українських шкіл, канонік Маріну, ветеран угорської розвідки, тепер допомагає угорському командуванню втихомирювати українців Закарпаття. Канонік і папський пронотарій Ільницький незмінно подвизається в ролі консультанта губернаторів Закарпаття — регентських комісарів, а поряд з ним в т[ак] зв[аній] консуль-
тативній комісії засідають ужгородські панотці Іванчо, Грабар, Кабацій та Данкулінець.
За розпорядженням єпископів, церковні хори змушені щонеділі й щосвята співати в церквах мадярський гімн, а коли Гітлер і Хорті пішли війною на Радянський Союз, ці брудні, продажні душі влаштовують урочисті молебні за перемогу нацистів над нашою радянською Батьківщиною...
їх раболіпство перед власть імущим Будапештом не мало ні меж, ні дна. В 1943 році Будапешт натякає на те, що він хотів би призначити для Мукачева єпископа- мадяра. Для каноніків мукачівської капітули навіть найлегший натяк Будапешта має силу Євангелія, тим-то й тепер вони, зігнувшись у три погибелі, просять: «Хай прийде і володіє нами». Мадяр Дудаш став єпископом української Мукачівщини.
А ось іще букетик екземплярів з галереї уніатських іуд.