Unknown

Але повернімось на Закарпатську Україну. Ще не розвіявся кадильний дим, що ним уніатські священики обкурювали мадярських солдафонів, як над бідняцькими хатами піднялися інші дими, дими пожеж і крові, а гомін по-святковому розхитаних церковних дзвонів не міг за­глушити крику катованих. Майже 6 років тривала оку­пація Закарпаття мадярами, але за цей порівняно корот­кий час будапештські протектори й меценати уніатської церкви встигли тут замучити понад 85 тисяч чоловік мир­ного населення, в тому числі також і дітей. Понад 50 ти­сяч встигли посадити до концтаборів, а грабунками й руй­нуванням завдали нашій країні збитків на суму 3 мільяр­ди карбованців. Це цифри, яких не можна забу­ти і яких ми ніколи не забудемо, не забудемо ні посіпакам Хорті, ні українським слугам фашистського людожера Гітлера.

В страшні роки — 1939—1944 — ці лакеї перевершили в злочинах своїх попередників. Вони з рабською запопад­ливістю схвалювали і хвалили все, що робили окупанти, вони благословляли кожний їх злочин. Не було такої брудної, кривавої справи, в якій вони не були б запо­падливими помічниками й спільниками мадярських оку­пантів.

На другий день після вторгнення орди Хорті ми ба­чимо найбільш відомих уніатських каноніків на посадах «політичних комісарів» при мадярських комендатурах і «радників» при цивільних мадярських посіпаках. Ма- дяризатор українських шкіл, канонік Маріну, ветеран угорської розвідки, тепер допомагає угорському коман­дуванню втихомирювати українців Закарпаття. Канонік і папський пронотарій Ільницький незмінно подвизається в ролі консультанта губернаторів Закарпаття — регент­ських комісарів, а поряд з ним в т[ак] зв[аній] консуль-

тативній комісії засідають ужгородські панотці Іванчо, Грабар, Кабацій та Данкулінець.

За розпорядженням єпископів, церковні хори змушені щонеділі й щосвята співати в церквах мадярський гімн, а коли Гітлер і Хорті пішли війною на Радянський Союз, ці брудні, продажні душі влаштовують урочисті молебні за перемогу нацистів над нашою радянською Батьківщи­ною...

їх раболіпство перед власть імущим Будапештом не мало ні меж, ні дна. В 1943 році Будапешт натякає на те, що він хотів би призначити для Мукачева єпископа- мадяра. Для каноніків мукачівської капітули навіть найлегший натяк Будапешта має силу Євангелія, тим-то й тепер вони, зігнувшись у три погибелі, просять: «Хай прийде і володіє нами». Мадяр Дудаш став єпископом української Мукачівщини.

А ось іще букетик екземплярів з галереї уніатських іуд.