Unknown

«З 1904 року я живу в Рахові. Я був щасливий мати змогу повідомити пана полковника Унгерна, що угорці можуть спокійно прийти сюди, бо їх чекає не зброя, а вже готова тріумфальна брама... Прошу Вас, пане редактор, не пишіть слова «русин», а пишіть — «рутен», бо ми не русини, а рутени. Русин той, хто в думці своїй перехо­дить кордон, ми ж, рутени, бажаємо назавжди лишитися в цій нашій тисячолітній вітчизні, й ніяка думка нас не зможе від цього відвести... Більшості рутенів автоно­мія не потрібна. Адже автономія означає відокремлення від держави, а ми, рутени, визнаємо, що нам слід праг­нути до найбільшої єдності з Мадярською державою... На­приклад, я після різдва постараюся тут організувати МЕП (фашистська партія.— /. С.). Ми бажаємо цілком злитися з мадярством».

Як відомо, бажання Дем’яновича не збулося, і цьому кавалерові мадярського хреста «Народної оборони» дове­лося бути свідком краху всіх своїх надій...

Інша уніатська каналія — ужгородський священик Емерик Ортутай, настоятель цегельнянської церкви, член ультрареакційної промадярської і пронімецької партії «християнсько-суспільних». Призначений депутатом угор­ського парламенту, цей лакей у реверенді в 1943 році, під час страхітливого терору, коли Хорті намагався куля­ми й шибеницями ліквідувати партизанський рух, коли десятки тисяч чоловіків, жінок і дітей Закарпатської України гинули в газових камерах Освенціма, говорив з парламентської трибуни:

«Те, що ми бачимо з боку уряду у відношенні до на­ших національних меншостей, це такий великий факт угорської великодушності, так би мовити, спалахнення угорського духу, романтики, що в підкарпатському розу­мінні ми звикли говорити: «Акції русипів котируються вище, ніж акції мадярів... Ми не бажаємо нічого більше».

Третя фігура з уніатського злочинного світу, менша за чином, але рівна по підлоті,— церковний староста з Іршавського округу, куркуль Григор Бенце. Він був дов­голітнім головою бродіївського АЗС, і за це Будапешт платив йому регулярно щомісяця 295 пенго. Коли не­чисть Хорті вдерлася на Закарпаття, Бенце стає платним порадником військового коменданта і доносить, доносить, доносить... Результат «діяльності» Бенце був такий, що за час окупації мадярами було замучено в Іршавському округу 1535 патріотів. Правда, за ці злочини Бенце не діждався, як словацький монсеньйор Тісо, кардиналь­ського капелюха, але і його заслуги для фашизму Ваті­кан зумів оцінити, подарувавши йому папський орден «За віру»...