Unknown

Суд був сущою комедією. Ні судді, ні прокурор не знали української мови, а підсудні не розуміли по-угор­ському. Перекладач безсоромно перекручував зізнання й відповіді підсудних, викладаючи їх так, як цього хотів прокурор. Головним захисником був мадярон Баторій, юрисконсульт уніатської консисторії, тобто людина, ціл­ком запродана запеклим ворогам підсудних селян. Було покликано 200 завчасно проінструктованих властями свід­ків. Ось як відбувалося це «інструктування»: «X. наказав жандармам бити людей, поки змучені не кидалися нав­колішки й не обіцяли, що вже будуть вірними... Жандар­ми тримали в облозі цілі села й мучили там людей, щоб ці свідчили так, як до вподоби властям».

А ось фрагменти із зізнань підсудних. На питання, чого вони хотіли, вони відповідали: «Ми хотіли більш дешевих і більш християнських священиків. Наші мадяри знають нас лише тоді, коли йдуть видерти у нас із рота останній шматок хліба. Ні любові вони не мають_г ні поуки, ні втіхи не дають...»

Суддя запитує підсудного Сабова:

— Ви знаєте, в чому вас обвинувачують?

— Не розумію, в чому моя вина, коли я нічого не зробив, лише те, що прийняв православну віру. І так я вже сидів за це два роки, перебуваючи під слідством, хоч мене й не засудили.

— Чому ви покинули свою віру?

— Як же не покинути церкву, де так поводяться з нами? І тепер, на різдво, вдерлися до наших хат жандар­ми і гнали всіх до уніатської церкви. Я лежав хворий у постелі, а вони стягли мене з ліжка й поволокли до церкви.

— Хто у вас в Ізі головна людина?

— У нас головна людина жандарм.

Цієї гармонійної співпраці уніатського кліру з жандар­мами не міг приховати навіть чиновник з хустського ста­роства, свідок Бела Рішко:

— Проти тих, про яких ми знали, що вони хочуть перейти у православ’я, ми розпочинали слідство за сані­тарні провини й тому подібні речі. І ми карали їх...»

Словацький буржуазний політик Мілан Годжа (згодом прем’єр-міністр Чехословацької республіки), якого аж ні­як не можна запідозрити в нехоті до католицизму, дав під час мармарошського процесу вбивчу характеристику уніатської церкви (газета «Слованськи тижденник» від З.Х. 1913 р.): «Там, на Закарпатті, церква греко-като- лицька, без самоуправи, цілком підлегла урядові, з допо­могою своїх єпископів винищила у закарпатського духо­венства всі кращі нахили. Уніатські священики майже всі мадяризовані й діють рука в руку з чиновництвом... Довгі роки люди терпіли все те («коблину» й «рокови- ну»). Нарешті, доведені до розпачу, вони почали зверта­тися до православної церкви».