Та п’явки вперто творили своє діло. Кабани й олені графа Шенборна безкарно толочили селянські нивки, а графські лісничі й лісники безкарно розстрілювали селян, які насмілювались ввійти у графський ліс. Прово- катор-чорноризник публічно закликав до посилення терору, і жандарми вістрями багнетів підганяли селян до уніатських церков. Греко-католицькі слуги Ватікану по- мадярськи читали селянам Євангеліє і мадярським «Ді- гертессек Єзус Крістус» змушували своїх парафіян вітати один одного...
Але й цього було п’явкам мало. За домовленістю з Будапештом, вони готують грандіозну провокацію.
Як і треба було чекати, роль головного агента-про- вокатора було доручено людині найпевнішій. Став ним син уніатського попа Арнольд Дулішкович. Його завдання: будь-що встановити зв’язки православного населення Закарпаття з Росією й таким чином створити привід для масового процесу.
Провокатор виїжджає до Росії і через деякий час повертається з готовими «доказами»: йому, мовляв, то і те сказав граф Бобринський. Водночас жандармерія провадить серед населення поголовні обшуки і знаходить нові «докази державної зради»: надруковані в Росії книжки суто релігійного змісту...
Селян заарештовують десятками й сотнями, їх б’ють, катують і ледве живих женуть у відому вже мармарош- ську тюрму. Два роки по тому на лаву обвинувачених садовлять 94 чоловіки (виключно селян) — героїв другого мармарошського процесу. Обвинувальний акт закидає підсудним державну зраду, бунт проти держави та агітацію проти мадярської нації й греко-католицької (тобто уніатської) церкви.
Головним обвинуваченим був православний священик Олександр Кабалюк, що, дізпавшись про масові арешти своїх парафіян, повернувся з еміграції й добровільно сів на лаву підсудних. Такий самий селянин, як і його товариші по тюрмі, він хотів ділити з ними долю й недолю...
Важкий це був хрест і кривавий. На суді виявилося, що не було знущань, яких не зазнавали б в’язні під час дворічного «слідства». В результаті тортур підсудні Бабі- нець, Борканюк і Вакарів збожеволіли...