Unknown

Та п’явки вперто творили своє діло. Кабани й олені графа Шенборна безкарно толочили селянські нивки, а графські лісничі й лісники безкарно розстрілювали се­лян, які насмілювались ввійти у графський ліс. Прово- катор-чорноризник публічно закликав до посилення теро­ру, і жандарми вістрями багнетів підганяли селян до уніатських церков. Греко-католицькі слуги Ватікану по- мадярськи читали селянам Євангеліє і мадярським «Ді- гертессек Єзус Крістус» змушували своїх парафіян віта­ти один одного...

Але й цього було п’явкам мало. За домовленістю з Будапештом, вони готують грандіозну провокацію.

Як і треба було чекати, роль головного агента-про- вокатора було доручено людині найпевнішій. Став ним син уніатського попа Арнольд Дулішкович. Його завдан­ня: будь-що встановити зв’язки православного населення Закарпаття з Росією й таким чином створити привід для масового процесу.

Провокатор виїжджає до Росії і через деякий час повертається з готовими «доказами»: йому, мовляв, то і те сказав граф Бобринський. Водночас жандармерія провадить серед населення поголовні обшуки і знаходить нові «докази державної зради»: надруковані в Росії книж­ки суто релігійного змісту...

Селян заарештовують десятками й сотнями, їх б’ють, катують і ледве живих женуть у відому вже мармарош- ську тюрму. Два роки по тому на лаву обвинувачених са­довлять 94 чоловіки (виключно селян) — героїв другого мармарошського процесу. Обвинувальний акт закидає під­судним державну зраду, бунт проти держави та агітацію проти мадярської нації й греко-католицької (тобто уні­атської) церкви.

Головним обвинуваченим був православний священик Олександр Кабалюк, що, дізпавшись про масові ареш­ти своїх парафіян, повернувся з еміграції й добровільно сів на лаву підсудних. Такий самий селянин, як і його товариші по тюрмі, він хотів ділити з ними долю й не­долю...

Важкий це був хрест і кривавий. На суді виявилося, що не було знущань, яких не зазнавали б в’язні під час дворічного «слідства». В результаті тортур підсудні Бабі- нець, Борканюк і Вакарів збожеволіли...