Unknown

А через три місяці Мілан Годжа пише:

«Русини — голодуючий народ. Вони голодують, бо не мають що їсти, і голодують душевно, бо відстали, як ні один народ в Європі. Смокчуть їх, як тільки вони з’яв­ляться на світ, мадярський священик та лихвар, а держав­ні установи обом допомагають. Земля у них найгірша... Зі ста людей читати вміє, може, п’ять чоловік або десять. Інтелігенцію відібрала у них мадяризація».

Нарешті за кілька місяців перед першою світовою вій­ною тьмяна мармарошська комедія скінчилася. Оголошено вирок. 32 чоловіка, тобто третину підсудних, було визнано винними в державній зраді й засуджено до кількох років тюрми кожного.

Прелати й каноніки з ужгородської консисторії на ра­дощах потирали руки й, мабуть, для увіковічення цієї події замовили образи божої матері з мадярською коро­лівською короною на голові. Запізно. Події, що розгорта­лися, не ворожили цій короні довгого віку...

ПО ПОХИЛІЙ ПЛОЩИНІ

На початку серпня 1914 року почалася світова війна. Закарпатські спільники львівського митрополита Шепти- цького вирішили, що в огні цієї війни їм вдасться спекти свої каштани. Впевнені в перемозі австро-німецької зброї, вони й собі вже готували місіонерів для Києва і Москви. Водночас вони вирішили скористатися законами воєнного часу для остаточної розправи з народом та православною церквою. За списками, складеними в тиші консисторських хоромів, угорська жандармерія б’є, заарештовує й засилає до концентраційних таборів сотні селян. Уніатський архі­єпископ Чернох скликає конференцію підлеглого йому духовенства, і це зборище нечестивих вирішує скасувати на Закарпатті кирилицю і на її місце запровадити латин­ський шрифт з мадярською фонетикою.

Те ж саме зробив і мукачівський мадярон єпископ Антоній Папп. Мерзенним зрадникам здавалося, що та­ким чином вони протягом короткого часу перетворять закарпатських українців на мадярів і тим самим викона­ють непрохідну прірву між Ужгородом та Києвом, і Москвою...

Однак молитви греко-катодицьких священиків до ко­ронованої ними божої матері не здалися ні на що, така люба цим лакейським серцям імперія Габсбургів спуска­лася на дно.

В перші дні листопада 1918 року імперія Габсбургів наказала довго жити. Факти були проти уніатських ре­негатів, але ренегати сказали собі: «Тим гірше для фак­тів». 19 листопада вони створюють т[ак] зв[ану] «Раду ру- тенів Мадярщини», яка оголошує такий «маніфест»: