Unknown

На ділі ж вони закликали народ лише до того, до чого в Галичині закликав його Наумович: «Молися, учися, трезвися». їх спеціальне становище, становище збирачів «коблин» і «роковин», зумовило їхній світогляд. В їх творах не знайдете заклику до боротьби, бо вони знають, що народ-борець пішов би війною проти класу експлуата­торів, з яким вони зв’язані тисячами ниток. Вони люблять по-своєму цей народ, але люблять його поблажливою любов’ю ліберальних аристократів, що хотіли б якомога найдешевшим коштом помирити вогонь з водою. Навіть свої твори вони пишуть двома мовами: коли звертаються до «простолюдинів», користуються народною мовою, в ін­ших випадках пишуть незрозумілою для народу дивовиж­ною сумішшю російських, церковнослов’янських, поль­ських, ба навіть і мадярських слів, хаотичним жаргоном, що його вони називають «літературною мовою», мовою об­раних. Часто вони гнівними словами картають будапешт­ський уряд і протиставляють йому віденський, а відданість угорському королеві намагаються заступити відданістю австрійському імператорові, дарма що функції угорського короля і імператора Австрії виконує одна і та сама особа...

Однак і ця жменька «честивих» була винятковим явищем серед уніатоького духовенства, цілковито запро­даного австро-угорським графам та баронам. Типовим представником цього духовенства був єпископ Стефан Пан- кович, який у розмові з Сільваєм висловив таке «вірую» свого кліру:

«Якщо ми живемо тепер під владою мадярів, то ми і повинні стати мадярами, якщо запанують німці, то бу­демо німцями».

Влучну характеристику цього духовенства дав, зреш­тою, у свій час Духнович: «Заводять наші священики бідний народ до пропасті на свою користь».

Тим часом становище цього народу гіршало з кожним роком. Уже на початку XVIII століття мадярські власті констатують, що основною поживою закарпатських селян є суміш гречаного борошна, бруньок дерева, висівок, жо­лудів та буквиці. Згодом стало ще гірше. Такий протек­тор унії, як граф Шенборн, мав 138 728 гектарів най­кращої землі, мав 200 сіл з 70 тисячами жителів. В той же час селяни мали в своєму розпорядженні всього-на-всьо­го 20% землі, причому землі найгіршої, скелястої, зде­більшого майже зовсім неродючої. Коли ж до того врахувати нечуваний соціальний, національний і релі­гійний гніт, то стане зрозумілим небувале за своїми роз­мірами явище масової еміграції карпатських селян до Америки.