Вигнання в рай (СИ)

- Ми з тобою доросл╕ люди, - продовжив Микола розмову, в╕д╕йшовши з Серг╕╓м ще на дек╕лька крок╕в, - тому об╕йдемося без передмов. Я думаю, ти прекрасно зна╓ш про наш╕ колишн╕ вза╓мини з Оксаною? - зробив в╕н запитальну паузу.

- Так, звичайно, знаю, - не заперечував Серг╕й, - хоча сама Оксана мен╕ про це н╕чого не казала.

- Мене, ясна р╕ч, зовс╕м не ц╕кавить, зв╕дки ти зна╓ш про нас з Оксаною.

- А я зовс╕м цього й не приховую.

- Я ж сказав, що мене це не ц╕кавить, - вже наст╕йлив╕ше повторив Микола, - зовс╕м не ц╕кавить. А от висновок ╕з цього зробити таки можна. А висновок такий, що у нас тут не Ки╖в, у нас тут ус╕ усе про вс╕х знають, хоча н╕хто н╕кому н╕чого н╕ про кого не говорив.

- ╤ що дал╕.

- А дал╕ те, що я знову повторюю, що в нас тут не Ки╖в, ╕ заводити вс╕ляк╕ там ╕нтрижки з першою л╕пшою, яка потрапила п╕д руку, д╕вчиною у нас не прийнято, як це прийнято там у вас серед ваших м╕ських жевжик╕в, почекай, - п╕дняв заперечливо руку Микола, щоб перепинити готового було вставити слово сп╕врозмовника. - Почекай. Я бачу, ти, взагал╕ то, нормальний хлопець, тому й розмовляю з тобою нормально. Отже, - в╕н приск╕пливо подивився Серг╕╓в╕ прямо в оч╕, п╕дбираючи слова. - Одне слово, нав╕ть в думц╕ соб╕ не покладай задурювати голову Оксан╕ вс╕лякими там вашими м╕ськими штучками. ╤ якщо, не дай Бог, ти чимось образиш Оксану... - в╕н знову зробив вагому паузу. - То нав╕ть не над╕йся на те, що ти тут мене перем╕г у ц╕й наш╕й хлопчач╕й б╕йц╕ - яким чином тоб╕ в╕ддячити я придумаю, покарати я тебе зум╕ю, в цьому ти, я думаю, не сумн╕ва╓шся?

- Зовс╕м не сумн╕ваюсь, - спок╕йно в╕дпов╕в Серг╕й. - Просто, виходячи з того принципу, про який ти щойно згадав, що тут вс╕ все знають, але н╕хто н╕чого не говорив, я знаю також про те, що у вас з Оксаною все вже давно в минулому, ти взагал╕ вже одружився, й одружився довол╕ щасливо, чека╓ш на дитину...

- Це не ма╓ значення, - не дав йому розвинути думку Микола, - Оксана мен╕, як сестра, вона тут вс╕м, всьому селу, як сестра, - переконував в╕н Серг╕я, хоча в його очах все ще палахкот╕в вогник, який видавав правду про те, що принаймн╕ для самого Миколи Оксана все ще й зараз була - дещо б╕льше, ан╕ж просто сестра. - Так що май на уваз╕, що тут тоб╕ кожен за Оксану... - зробив в╕н жест, який не залишав жодно╖ над╕╖ тому, хто б наважився образити Оксану.

- Я все прекрасно розум╕ю, - спок╕йно в╕дпов╕в Серг╕й, - але вся справа поляга╓ в тому, що я зовс╕м не проти такого стану справ, який ти тут, Миколо намалював. Я зовс╕м не ворог н╕ тоб╕, н╕ кому завгодно з тво╖х односельц╕в. Тим паче я не ворог Оксан╕. Можу сказати лише одне, - подивився й соб╕ пильно в оч╕ сво╓му сп╕врозмовнику Серг╕й, - я сам в╕д╕рву голову кожному, хто наважиться сказати погане слово про Оксану, чи про ╖╖ односельц╕в.

- Добре, - тепер уже спок╕йно сказав ╕ Микола ╕, трохи подумавши, пов╕льно подав свою могутню руку Серг╕╓в╕, ╕ вони потисли один одному руки тепер вже спок╕йно й мирно. - Добре, - повторив Микола на зак╕нчення, повернувся й тихо п╕шов соб╕.

Ось воно, виявля╓ться як! Нарешт╕ Серг╕╓в╕ стала зрозум╕лою та ворож╕сть, ╕ нав╕ть агресивн╕сть, ╕з якою Микола зустр╕в його. Виявля╓ться, знаменита с╕льська чутка вже встигла якимось побитом пов"язати Серг╕я з Оксаною. ╤ доля правди в словах Миколи таки була - Серг╕й, вихований в дус╕ сучасно╖ м╕сько╖ фривольност╕ щодо вза╓мин статей, нав╕ть ╕ припустити не м╕г, що й те, що в╕дбувалось пом╕ж ним та Оксаною можна квал╕ф╕кувати, як "вза╓мини"! Оце так! Виявля╓ться, м╕сцева сп╕льнота бачить таки все наскр╕зь, село, як кажуть, дивиться в кор╕нь. Виявля╓ться, м╕сцев╕ бабус╕ якимось там шостим чи десятим почуттям вже в╕дчули у вза╓минах Серг╕я з Оксано те, що нав╕ть сам╕ вони, Серг╕й з Оксаною, ще не в╕дчували. А може вже й в╕дчували, лише не з╕знавались, не хот╕ли з╕знаватись сам╕ соб╕. ╤ легенда про ╖хн╕ вза╓мини вже ширилась селом, жила, раз Микола вже так нервував.

- Ти вже й з Миколою встиг побалакати, як я бачу, - п╕д╕йшла до Серг╕я Оксана, - маю над╕ю, розмова ваша не стала продовженням вашого рукопашного по╓динку.

- Та що ти, Микола, взагал╕ то, дуже виважена людина. Ми ц╕лком порозум╕лись ╕, думаю, будемо з ним прекрасними друзями. Принаймн╕, це виплива╓ з нашо╖ останньо╖ розмови.

- Буду дуже рада, якщо все станеться саме так, - щиро з╕зналась Оксана. - А тепер, думаю, мабуть, нам вже н╕чого не заважа╓ зд╕йснити нашу омр╕яну подорож селом Веселим. Прошу.

Вони рушили в напрямку величного пагорба. З╕йшли на цей пагорб, який панував над вс╕╓ю м╕сциною. Було прекрасно видно зв╕дси й ╕мпров╕зований козацький таб╕р, який вони щойно покинули. З ╕ншого ж боку перед ними прослалось величезне село Веселе, яке одним сво╖м боком прилягало до Дн╕пра, що розкинувся в ус╕й сво╖й велич╕ аж до самого обр╕ю.

- "╤ лани широкопол╕, ╕ Дн╕про, ╕ круч╕ було видно, було чути, як реве ревучий", - продекламував Серг╕й знаменит╕ Шевченков╕ слова, розкинувши вр╕зноб╕ч руки й п╕дставляючи обличчя п╕д подуви в╕тру, що тут, на белебн╕, був рвучкий та сильний.