Вигнання в рай (СИ)

- А можливо так саме й було, - мр╕йливо промовила Оксана. - Можливо, Андр╕й Первозванний п╕д час сво╓╖ подорож╕ Дн╕пром, виходив на берег ╕ тут, щоб в╕дпочити, помолитись ╕ благословити м╕сцевих жител╕в, як╕ вже тод╕ мешкали тут.

- Ц╕лком можливо, - погодився й соб╕ мр╕йливо Серг╕й. - Можливо нав╕ть, що соратник ╤суса Христа молився десь поряд з м╕сцем, на якому зараз побудовано новий храм.

- Можливо, - Оксана подивилась на нього якимсь особливо теплим, проникливим поглядом. - На цьому м╕сц╕ зараз в╕дчува╓ться така легк╕сть, така наближен╕сть до в╕чност╕...

- Так, ╕стор╕я села Веселого мене таки по-справжньому вразила. Видатна ╕стор╕я.

- Але це ще не все, це т╕льки початок, - в голос╕ Оксани не зникав тон гордост╕. - Про ╕стор╕ю Веселого можна розпов╕дати годинами, днями й м╕сяцями.

- Думаю, що ти ще розпов╕си мен╕ дещо?

- Обов"язково розпов╕м, але не все в╕дразу. Потроху. Якщо коротко, для початку, - Оксана трохи подумала. - Поселення Веселе п╕сля того, як поступилося Ки╓ву м╕сцем столиц╕ полян ╕ майбутньо╖ столиц╕ вс╕╓╖ Руси-Укра╖ни, все ж залишилося надзвичайно впливовим ╕ було сво╓р╕дною столицею м╕сцевого м╕жродового полянського об"╓днання, щось на зразок сучасного обласного центру, - посм╕хнулась вона, - а р╕д Веселович╕в користувався великим авторитетом серед м╕сцево╖ знат╕ й був завжди серед найвпливов╕ших бояр Великого Княз╕вства Ки╖вського, Веселович╕ завжди були боярами першо╖ руки у Великого Князя Ки╖вського вже тод╕, коли в Ки╓в╕ запанували Рюрикович╕, Веселович╕ завжди очолювали зорган╕зоване м╕сцевою знаттю в╕йсько в походах, до яких закликав Князь Ки╖вський. Коли ж Ки╖вська Русь стала жертвою татаро-монгольського нашестя, то Веселович╕ були серед тих, хто виступив проти Ки╖вського князя Федора, котрий визнавав зверхн╕сть татар, ╕ Веселович╕ були серед тих укра╖нських рицар╕в, як╕ п╕д зверхн╕стю нового сюзерена, Великого Князя Ольгерда, й п╕д проводом його сина Ки╖вського князя Володимира у сп╕лц╕ з литовськими рицарями розбили татарське в╕йсько на Син╕х Водах в тисяча триста ш╕стдесят третьому роц╕ й назавжди визволили Ки╖вську Русь, тобто земл╕ сучасно╖ Укра╖ни з-п╕д татаро-монгольського ярма. Були Веселович╕ й серед впливових бояр Русько-Литовсько╖ держави й серед впливово╖ шляхти Реч╕ Посполито╖. Коли ж в Укра╖н╕ постала Хмельниччина, то шляхтич╕ з роду Веселович╕в примкнули до всенародно╖ справи й були серед видатних наближених до Гетьмана старшин козацько╖ республ╕ки. В той саме час з"являються ╕сторично достов╕рн╕ згадки про перетинання шлях╕в шляхтич╕в з роду Веселович╕в та священик╕в з роду Князенк╕в, бо вони були сп╕льниками в справ╕ визволення Укра╖ни. Це так, коротенько. Для початку.

- Так, коротенько... - з проникливою н╕жн╕стю подивився в Оксанин╕ оч╕ Серг╕й ╕ побачив н╕жн╕сть у в╕дпов╕дь. - Для початку, - повторив в╕н слова д╕вчини, але вклав у них ст╕льки теплоти й в╕двертост╕, що ╖х значення вже зовс╕м зм╕нилося. Пот╕м в╕н знову звернув св╕й погляд в далину, ╕ в цей час якраз притихлий було в╕тер з особливою силою почав вирувати в п╕днебесс╕, кошлаючи хмари, гуляти околицями, пригинаючи поросл╕ п╕д пагорбом топол╕, як╕ сво╖м верхов╕ттям сягали вершини пагорба й нав╕ть перевершували його, могутньо бурхати у пагорб ╕ бити прямо в обличчя Серг╕╓в╕ й Оксан╕. - Ось! - раптом вигукнув Серг╕й. - В╕дчува╓ш? Це ж Стрибог! - Серг╕й енерг╕йно розкинув руки вр╕зноб╕ч, наче в намаганн╕ злет╕ти в небо разом з непереможним поривом в╕тру. В╕дчува╓ш? - в╕н поглянув в обличчя Оксани й переконався, що й вона в╕дчува╓ вс╕ т╕ переживання, як╕ дали Серг╕╓в╕ повне в╕дчуття з"яви Стрибога, цього предков╕чного слов"янського божества - так, саме так, очевидно, в╕дчували й розум╕ли Стрибога давн╕ волхви, коли, отак же, як зараз вони з Оксаною, виходили на пагорб ╕, вслухаючись у могутн╕й натиск в╕тру, чули мову божества, передавали його вел╕ння одноплем╕нникам ╕ зверталися з укл╕нними проханнями до цього могутнього, свав╕льного бога...