Читаем Вигнання в рай (СИ) полностью

Молодий чолов╕к високого зросту, десь п╕д два метри, широкий в плечах, могутньо╖ атлетично╖ статури, чисто виголений з коротко стриженим русим волоссям був просто таки надзвичайно красивим - баба Горпина, описуючи Серг╕╓в╕ Миколу мала рац╕ю, колишн╕й наречений Оксани був д╕йсно таки чолов╕ком надзвичайно╖ вроди. Серг╕й сво╖м профес╕йним поглядом в╕дразу ж в╕дм╕тив його надзвичайну схож╕сть ╕з всесв╕тньов╕домим "Давидом" роботи М╕келанджело Буонаррот╕. Так, якби з цього молодика зняти одяг та додати йому кучер╕, подумав Серг╕й, то й справд╕ перед нами постала б знаменита статуя роботи М╕келанджело. А ще подумалося Серг╕╓в╕, що непогано було б мати такого натурника, але, зв╕сно, пропозиц╕ю таку в╕н навряд чи наважився б зробити з ц╕лком зрозум╕лих причин, адже хот╕в ще трохи пожити. А молодик тим часом п╕д╕йшов до Серг╕я поближче ╕ теж став його уважно розглядувати.

- Серг╕й, - простягнув Серг╕й руку для знайомства першим, оск╕льки так ╕ не дочекався цього з боку свого нового знайомця.

- Микола, - по деяк╕й пауз╕, не в╕дразу, подав нарешт╕ руку молодик Серг╕╓в╕ у в╕дпов╕дь ╕ в╕дразу стиснув руку так, що в Серг╕я аж хруснула кисть ╕ потемн╕ло в очах: в пов╕льност╕, з якою Микола подав руку, в тон╕ його голосу, в цьому стисканн╕ Серг╕й в╕дразу ж в╕дчув якусь ворож╕ть ╕з боку Миколи й ╕нстинктивно стиснув у в╕дпов╕дь сво╓ю рукою кисть Миколи так, що на обличч╕ Миколи з"явився вираз здивування, на чому "дружн╓" рукостискання завершилося. - Я бачу, ти п╕д╕йшов в╕дразу до нас неспроста, мабуть, тебе ц╕кавить така модна й захоплююча р╕ч, як рукопашний б╕й? - в тому ж, як Серг╕й в╕дчував, агресивному дус╕ продовжив Микола, та ще й оце, як здавалось, в╕дверто зневажливе "ти". - То, може, й сам, гр╕шним д╕лом, спробу╓ш покивати ручками й н╕жками, - його зневажливий тон переходив уже в в╕дверту груб╕сть, пом╕тну вс╕м ╕ншим. - То як? Давай, виходь, давай поборемось, - з глузливою посм╕шкою показав в╕н на майданчик, який обступили учн╕, що перестали вправлятися й дивились, як ╖хн╕й тренер в досить незвичайний спос╕б знайомиться з тим самим знаменитим художником, який розпису╓ ╖хн╕й храм. - Давай, давай, - все наполеглив╕ше пропонував в╕н, ╕ Серг╕й, спочатку сприйнявши пропозиц╕ю Миколи, як жарт, тепер зрозум╕в, що той ╕ справд╕ хоче позмагатися з ним.

- Миколо, перестань, - втрутилась Оксана, - ми щойно з храму, Серг╕й, як бачиш, одягнутий зовс╕м не для занять спортом. Та й взагал╕, х╕ба так знайомляться з поважними гостями.

- Та н╕, чому ж, - перепинив ╖╖ Серг╕й, - я не проти трохи роз╕м"ятися. А одяг, - в╕н оглянув себе й митт╓во скинув свою сорочку-вишиванку. - Це для мене майже святиня, потримай, будь ласка, - передав в╕н вишиванку Оксан╕, - а брюк мен╕ не жаль, тим паче, що вони навряд чи дуже постраждають, чи не так, Миколо, ти ж не збира╓шся порвати мене разом з╕ штанями на шмаття?

- Солдат дитину не образить, - зверхньо кинув Микола ╕ теж зняв ╕з себе футболку й кинув ╖╖ на землю, залишившись в спортивних брюках, - щоб уже зовс╕м на р╕вних.

Вони обидва вийшли на майданчик, стали один проти одного. Досить таки пристойно м"язисте, жилаве т╕ло Серг╕я виглядало все ж не надто вражаюче в пор╕внянн╕ з просто велетенською могуттю Миколи. Чесно кажучи, Серг╕й на фон╕ Миколи виглядав майже так, як вигляда╓ худорлявий п╕дл╕ток на фон╕ здорового дорослого дядька.

Микола розпочав атаку першим, трохи нав╕ть неспод╕вано для Серг╕я, але все ж не занадто зненацька. Микола пров╕в дек╕лька удар╕в руками в р╕зн╕ частини т╕ла противника ╕ дв╕ч╕ намагався вразити свого партнера ногою. Серг╕й, в свою чергу, для початку не став форсувати под╕╖ й просто захищався, дек╕лька удар╕в блокувавши й дек╕лькох просто уникнувши, давши соб╕ завдання в перш╕ хвилини сутички якомога краще вивчити манеру й можливост╕ свого супротивника - ╕ для цього йому дек╕лькох хвилин таки й вистачило.

Ф╕зично Микола був ╕ справд╕ надзвичайно сильним (якби таким ковадлом, як його кулак хоч раз зачепило Серг╕я, то мало б не було), але техн╕чно Микола все ж не був аж таким вже досконалим б╕йцем. Н╕, Микола, звичайно, був непогано вишколений як на колишнього десантника й випускника школи м╕л╕ц╕╖, але в пор╕внянн╕ з досв╕дом Серг╕я, який займався мистецтвом ╓диноборств ╕з самого дитинства, його противник був все ж досить прим╕тивним, ╕ якби це було на справжн╕х змаганнях, то ╖х у спаринг не поставили б, як представник╕в зовс╕м р╕зного ступеню профес╕йно╖ квал╕ф╕кац╕╖. Серг╕й це в╕дразу в╕дчув ╕ вир╕шив не занадто затягувати б╕й.

П╕д час наступно╖ ж атаки Миколи, коли той намагався провести удар прямою правою в голову, Серг╕й просто захопив його руку й зд╕йснив звичайн╕с╕нький кидок через плече, як це робиться у вс╕х майже видах боротьби, в╕д класично╖ до самбо ╕ дзюдо, перекинувши через себе велетенське т╕ло свого противника, наче це був якийсь лантух з картоплею. Микола добряче таки гепнувся об землю, але виглядом сво╖м цього жодним чином не виявив, та ╕ впав в╕н досить таки профес╕йно.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Судьба. Книга 1
Судьба. Книга 1

Роман «Судьба» Хидыра Дерьяева — популярнейшее произведение туркменской советской литературы. Писатель замыслил широкое эпическое полотно из жизни своего народа, которое должно вобрать в себя множество эпизодов, событий, людских судеб, сложных, трагических, противоречивых, и показать путь трудящихся в революцию. Предлагаемая вниманию читателей книга — лишь зачин, начало будущей эпопеи, но тем не менее это цельное и законченное произведение. Это — первая встреча автора с русским читателем, хотя и Хидыр Дерьяев — старейший туркменский писатель, а книга его — первый роман в туркменской реалистической прозе. «Судьба» — взволнованный рассказ о давних событиях, о дореволюционном ауле, о людях, населяющих его, разных, не похожих друг на друга. Рассказы о судьбах героев романа вырастают в сложное, многоплановое повествование о судьбе целого народа.

Хидыр Дерьяев

Проза / Роман, повесть / Советская классическая проза / Роман