Вигнання в рай (СИ)

Серг╕й раптом в╕дчув, як його душа досягла вс╕╓╖ велич╕ т╕╓╖ г╕дност╕, з якою височ╕нь топол╕ вклоня╓ться н╕м╕й всемогутност╕ неба з вел╕ння в╕тру, який впритул до скрадливого шелесту нажаханого листя проносить усевладний подих ╕з глибин земл╕ аж до височини схиляння тополиного. Серг╕й зненацька якимись недов╕домими шляхами осягнення прозр╕нь тисяч покол╕нь предк╕в ╕ нащадк╕в митт╓во п╕дн╕сся до розум╕ння сут╕ невловимост╕ й прозорост╕ т╕╓╖ м╕ц╕, з якою незм╕рний безлад простору повол╕ набряка╓ гн╕тючим клубовинням хмар, де в загадков╕й посл╕довност╕ появи й зникнення скороминущих лик╕в якогось ута╓мниченого небом божества ти т╕льки ╕ встига╓ш уп╕ймати усепроникне в╕дчуття, що ╓диносталим у ц╕м св╕т╕ може бути лише пост╕йний плин - якийсь священний жах перед незглибим╕стю в╕дкрито╖ йому безодн╕ сакральних знань вже почав п╕дштовхувати Серг╕я якось позбутися цих його в╕дчутт╕в, аж вибух в╕трового поривання п╕дхопив його розхристан╕ думки ╕ через карколомн╕сть загибел╕ вс╕х однозначних ╕стин у буруванн╕ хмар пон╕с за обр╕й у пад╕ння на глибину вза╓мопоглинання земл╕ ╕ неба в горизонт╕ - ╕ в╕н вже н╕куди не м╕г под╕тися, притиснутий до розум╕ння, що дов╕чно небокрай триматиме його на в╕ддал╕ його збентеженого погляду, вт╕каючи в╕д нього з╕ швидк╕стю, з якою не встига╓ш озирнутися назад, щоб упод╕бнитись тому, хто знов ╕ знов так владно п╕дштовху╓ тебе у спину в╕ддавати крок за кроком свою самозакохан╕сть пок╕рному схилянню трави, де ╕╓рогл╕фами загадкових т╕ней переплутан╕ ус╕ стежини опов╕дей про найкоротшу в╕ддаль м╕ж народження ╕ смертю - про життя...

Насправд╕, за земними м╕рками, це була лише мить. Але це була мить дотику до в╕чност╕.

Серг╕й в╕д╕рвав св╕й погляд в╕д розбурханого небокраю ╕ подивився в обличчя Оксани, яка теж т╕╓╖ ж мит╕ озирнулась до нього, й побачив, що Оксана в╕дчула ц╕╓╖ мит╕ все те, що в╕дчував Серг╕й. Вони обо╓ зрозум╕ли, що прожили цю мить одночасно одним почуттям, одним проникненням у та╓мницю життя й любов╕, пережили одне одночасне осягнення, яке ще глибше по╓днало ╖х.

Серг╕й взяв Оксану за руку, яку вона пок╕рно вклала в його руку, й вони пов╕льно почали сходити з пагорба.

12.

Село Веселе було все ж досить таки великим населеним пунктом ╕ скор╕ше нагадувало маленьке м╕стечко, ан╕ж якесь забите глухе поселення, з яким здеб╕льше звикли пов"язувати назву "село". Щодо розташування, то Веселе розтяглося вздовж шосейно╖ траси ╕ зал╕знично╖ маг╕страл╕, як╕ йшли паралельно, на дек╕лька к╕лометр╕в, так що на територ╕╖ села розташовано було зразу аж дв╕ зал╕зничн╕ зупинки, одна з яких була нав╕ть зал╕зничною станц╕╓ю.

Було у Веселому й дек╕лька багатоповерх╕вок, де ран╕ше давали квартири медикам, педагогам, прац╕вникам колись величезного радгоспу, а останн╕м часом, п╕сля приватизац╕╖ квартир, в них стали жити вс╕, в кого ╓ грош╕. Була у Веселому сучасна школа, пол╕кл╕н╕ка, великий будинок культури, пекарня, великий торговий центр, який за звичкою називали ринком, ╕ багато маленьких яток та к╕оск╕в...

Одне слово, село Веселе б╕льше нагадувало маленьке м╕стечко, ан╕ж село. ╤ все ж, щодо пануючих тут переконань ╕ норм стосовно людських вза╓мин, то Веселе було таки стов╕дсотковим селом, у пор╕внянн╕, наприклад, з Ки╓вом. В подальшому Серг╕й ще й ще раз переконувався в правом╕рност╕ Миколиних сл╕в про панування в м╕сцевому житт╕ всевладно╖ чутки, яка все бачила, все знала, все розум╕ла. Нав╕ть не припускаючи ран╕ше можливост╕ трактування його вза╓мин з Оксаною, як "стосунк╕в", Серг╕й зовс╕м не звертав уваги на можлив╕сть виникнення "чутки" щодо цих вза╓мин. Але п╕сля розмови з Миколою став приглядатися до, так би мовити, нюанс╕в ставлення сельчан до нього з Оксаною. Виявилося, що Микола таки був правий - чутка таки жила вже сво╖м власним, свав╕льним життям.

Але все ж чутка ця, як виявилося, була зовс╕м не злою. Судячи з того, як на них дивились селяни, коли вони вдвох з Оксаною проходили селом, як дивились на них у церкв╕, як бажали ╖м "доброго дня" й "доброго вечора" при зустр╕ч╕, весь сенс життя ц╕╓╖ чутки полягав зовс╕м не у в╕дточуванн╕ злорадних кпин╕в, а у всезагальному бажанн╕ добра ╕ щастя Оксан╕ - так вже вс╕м хот╕лось, щоб Оксана й насправд╕ знайшла сво╓ щастя. Хот╕лось цього й Серг╕╓в╕. ╤ з боку Оксани в╕н в╕дчував вза╓мну симпат╕ю.

Та й взагал╕ ╖хн╕ стосунки розвивались, просто таки розкв╕тали, ╓днаючи ╖х все в╕дчутн╕шим почуттям неможливост╕ жити одне без одного. Н╕коли в житт╕ ще Серг╕й не в╕дчував такого. Це було так, н╕би в╕н прожив усе життя з одн╕╓ю рукою ╕ дуже добре при цьому почувався, нав╕ть не п╕дозрюючи, що можна жити й з двома руками, але от раптом з"явилася в нього й друга рука ╕ виявля╓ться, що життя може бути набагато кращим.