Вигнання в рай (СИ)

- А х╕ба це не правда? - звернулась ╤рина поглядом за допомогою до вс╕х присутн╕х. - Х╕ба в цьому ╓ щось погане? Хоча ╓ й так╕, що докоряють, мовляв, сукн╕, пошив одягу, а там дал╕ й мода, под╕уми - все це марнота марнот, все це не для християнина.

- Я зовс╕м так не думаю, - сказав Серг╕й н╕би для вс╕х, але слова його перш за все були звернен╕ до Оксани. - Звичайно, Бог створив людей нагими, але ж це не означа╓, що ми повинн╕ зараз ходити оголеними, адже з тих п╕р, як Бог сотворив людей, минуло чимало часу й дещо зм╕нилося, ╕ ми зараз повинн╕ одягатися. А якщо вже треба одягатись, то одягатись треба достойно й красиво, бо ж г╕дн╕сть ╕ краса - одн╕ з самих значущ╕ших ознак божественност╕ людини. Звичайно, я не маю на уваз╕ вс╕ляк╕ там под╕уми з бомондом, куди часто грошовит╕ череват╕ татус╕ при╖здять, щоб вибрати соб╕ одноразову молоду коханку для чергово╖ подорож╕ на Канари. Мистецтво красиво одягати людей н╕чим не г╕рше за вс╕ ╕нш╕ мистецтва, хоча, звичайно ж, як ╕ вс╕ ╕нш╕ мистецтва, може бути використане з недостойною метою й профановане, але ж...

- Та досить вже, досить, - лаг╕дно, як вона це ум╕ла, - перервала Серг╕╓ву промову Оксана, яка зрозум╕ла, що ця промова була звернена перш за все до не╖. - Переконав, переконав.

- Отже, будемо з тобою, Оксано, д╕лити м╕сцеву кафедру мистецтвознавства навп╕л? - все Серг╕╓ве ╓ство було охоплене якоюсь рад╕сною ейфор╕╓ю.

- Для чого нам з тобою щось д╕лити? - з незм╕нною лаг╕дн╕стю, але вже якось задумливо в╕дпов╕ла йому Оксана. - Роботи вистачить для вс╕х. Але ж чи вистачить нас для роботи?

- Що ти ма╓ш на уваз╕? - не зрозум╕в Серг╕й.

- Перш за все, чи вистачить у нас хисту ╕ знань, - в╕дпов╕ла Оксана.

- За це не варто й говорити, - з╕ звичним сво╖м запалом за вс╕х в╕дпов╕ла ╤рина, - це кожен тут тоб╕ п╕дтвердить, що кращих за вас навряд чи можна взагал╕ знайти.

- Можливо, можливо, - з усе поглиблюваною задумою, яка так контрастувала з ╤риним запалом, промовила Оксана. - Але ж чи вистачить нам часу для викладу вс╕х наших, так тобою, ╤ро, розхвалених знань?

- Та це вже занадто ф╕лософськи, - не зрозум╕в ╖╖ натяку Серг╕й. - Вс╕ ми не в╕чн╕. Чи вистачить нам часу? Мабуть що н╕кому з земних створ╕нь не вистачить на вс╕ земн╕ справи часу, ╕ н╕коли б не вистачило. Занадто ф╕лософськи.

- Зовс╕м н╕, - заперечила йому Оксана, - це ти, Серг╕ю, все тлумачиш на ф╕лософський лад. А я мала на уваз╕ дещо ╕нше. Я мала на уваз╕, по-перше, те що я сама не буду ж гостювати в нашому сел╕ весь час, а щодо тебе, то час твого перебування у Веселому взагал╕ обмежений часом розпису нашого храму. Так що, мо╖ думки значно приземлен╕ш╕, ан╕ж ти соб╕ уявив.

- Он ти про що, - вся Серг╕╓ва рад╕сть раптом згасла в╕д Оксаниних сл╕в, як╕ поставили його перед неспростовною реальн╕стю, яка останн╕м часом зовс╕м залишилась поза Серг╕╓вою уявою, котра ширяла в захмарних висотах любов╕ й над╕╖. - Так, звичайно... - пробурмот╕в в╕н, - дивлячись кудись вдалеч╕нь згаслими очима, як╕ почав оповивати сум. - Звичайно...

- Та киньте ви говорити про сумне й загадувати наперед, - розв╕яв раптом навислий було сум сво╖м непереборним оптим╕змом Славко. - Майбутн╓ залишимо тому, кому й належить оп╕куватись майбутн╕м, залишимо майбутн╓ Богу, нехай Бог вир╕шу╓ так╕ питання, а ми будемо лише молитися, щоб в╕н вир╕шив усе якнайл╕пше. Та й взагал╕, - махнув в╕н нав╕дл╕г рукою, так наче вдарив шапкою об землю, - нехай буде, що буде, ╕ н╕коли ще не було такого, щоб н╕чого не було, а що буде побачимо. Чи не так?

- Так, а як же. Дуже глибокодумна промова, - хот╕в було, як завжди, взяти на кпини свого товариша Олег, але побачивши, що його ╕рон╕я цього разу навряд чи досягне мети, оск╕льки вс╕м прийшовся до вподоби оптим╕зм Славка, в╕н не став продовжувати насм╕хатись. - Вт╕м, ти правий Славку. Залишимо проблеми дол╕ вир╕шувати сам╕й же дол╕, а зараз повернемось до п╕двладного нам тепер╕шнього. Зараз п╕демо до наших молодих завзятих учн╕в, як╕ займаються сво╖м ф╕зичним удосконаленням на чол╕ з ╕ще одним нашим видатним колегою, котрий до, реч╕, викону╓ обов"язки Гетьмана нашо╖ м╕сцево╖ козацько╖ республ╕ки - може, й ми переймемося тим невичерпним запалом юначого завзяття, з яким ця молодь п╕дкорю╓ вершини ф╕зичного й духовного гарту. Як кажуть, в здоровому т╕л╕ - здоровий дух! А пот╕м проведемо для них ще вс╕ разом теоретичний урок на в╕льну тему, хоча право на цей урок належить ╤рин╕, але я думаю, вона поступиться цим сво╖м правом для того, щоб наш╕ учн╕ могли познайомитися з таким ц╕кавим нашим гостем, як Серг╕й Богданенко, послухати його, задати йому питання. Я думаю, ти не проти, ╤ро, поступитися?

- З превеликою рад╕стю, - було видно, що ╕дея Олега припала ╤рин╕ до душ╕. - Поступаюсь.