Читаем Вигнання в рай (СИ) полностью

- Добре, добре, - Серг╕й перейнявся духом рад╕сного завзяття, який почав опановувати весь ╖хн╕й гурт. - П╕демо зараз до вируючо╖ молодечим завзяттям долини. А хто це там у нас зараз оп╕ку╓ться в нашу в╕дсутн╕сть молоддю? Олег сказав, що це саме ваш Гетьман. Хоча, як на мене, роль, чи пак, вибачаюсь, посада Гетьмана якнайкраще личила б, наприклад, Славков╕, адже кр╕м вс╕х ╕нших досто╖нств, як╕ давали б право займати йому цю посаду, в Славка ж ╕ще й пр╕звище - Наливайко! Звучить! Так хто ж у нас таки Гетьман? - оглянув Серг╕й сво╖х товариш╕в, але реакц╕я на його слова виявилась не зовс╕м т╕╓ю, на яку в╕н розраховував: вс╕ з якоюсь незрозум╕лою н╕яков╕стю намагались уникнути Серг╕╓вого погляду, наче поступаючись таким чином правом в╕дпов╕д╕ на це питання комусь ╕ншому. - Я, може, щось не те сказав?

- Зовс╕м н╕, - в╕дважився нарешт╕ на в╕дпов╕дь Славко, очевидно, доводячи сво╓ право на гетьманську посаду. - Гетьман у нас людина дуже достойна, ╕ пр╕звище у нього теж характерне, н╕чим не г╕рше в╕д Наливайка, пр╕звище його Бут, Микола Бут, в╕н у нас д╕льничним працю╓, дуже достойна людина.

- А-а-а!... - вихопилося самох╕ть у Серг╕я, коли в╕н раптом зрозум╕в, що це саме той Микола Бут, про ╕стор╕ю нещасливого кохання якого з Оксаною розпов╕дала йому баба Горпина. ╤ Серг╕й мало не продовжив сво╖ слова питанням, чи це не той самий Микола, але вчасно зупинився, коли побачив, що вс╕ звернули сво╖ погляди на Оксану, на яку саме подивився й в╕н сам, а Оксана в цей час потупила оч╕ й трохи аж спален╕ла з н╕яковост╕. - Що ж, д╕йсно теж дуже характерне, прекрасне пр╕звище - Бут! - розрядив Серг╕й сво╖ми словами ситуац╕ю, яка загрожувала розв╕яти стан загально╖ рад╕сно╖ п╕днесеност╕, що нараз╕ запанував у ╖хньому товариств╕. - Гетьман Бут! Дуже радий буду познайомитися з людиною, яка носить таке прекрасне пр╕звище й, очевидно, що носить це пр╕звище ц╕лком заслужено.

- В цьому не може бути н╕якого сумн╕ву, - запевнив його Олег ╕ продовжив: - а зараз, перед тим, як ми покинемо нашу цитадель, я хот╕в би представити тоб╕ ще ╕нш╕ буд╕вл╕ окр╕м канцеляр╕╖. Ось, - показав в╕н на три споруди, що стояли п╕вколом навколо канцеляр╕╖ ближче до частоколу, - це, як ╕ належить на С╕ч╕, курен╕, тут, власне, й мешкають наш╕ козаки й козачки, хоча, мешкають то вони, зв╕сна р╕ч, вдома, але п╕д час навчань живуть тут. Назвали ми спочатку ц╕ курен╕, як ╕ належить за козацьким звича╓м, за географ╕чною ознакою Смагл╕вським, Кривк╕вським та Скринянським куренями за старовинною назвою трьох, так би мовити, район╕в нашого, досить таки великого села Веселого, але мешкати в цих куренях стали пот╕м окремо д╕вчата й окремо хлопц╕, так що один з курен╕в став д╕вчачим, а два хлоп"ячими, але назви залишилися все старими. Отже, Скринянським куренем у нас волод╕ють зараз д╕вчата, а Смагл╕вським та Кривк╕вським - хлопц╕. Можна ще зайти до середини курен╕в ╕ канцеляр╕╖, щоб поближче познайомитися з побутом сучасних козак╕в, але, мабуть ми зробимо це пот╕м, а зараз все ж в╕дв╕да╓мо нашу молодь, оск╕льки ╖хн╕ ф╕зичн╕ заняття вже скоро завершаться.

- Так, звичайно, - погодився Серг╕й, - рушаймо.

Вони вс╕ вп"ятьох вийшли на галявину перед фортецею. Добряче витоптана галявина, аж на н╕й не було жодно╖ травинки (з чого Серг╕й зробив висновок про ╕нтенсивн╕сть занять), була обладнана вс╕лякими спортивними снарядами - в╕д перекладин та боксерських груш до б╕гових дор╕жок та ям для стрибк╕в. Вдалин╕ Серг╕й побачив, як деяк╕ з хлопц╕в та д╕вчат метають списи та стр╕ляють з лука.

- Що ж, вража╓, - нарешт╕ промовив Серг╕й по деяк╕м час╕, з великим задоволенням оглядаючи заняття молод╕. - Просто прекрасно. В наше далеке радянське минуле теж були спортивн╕ гуртки, в яких я теж займався, але нав╕ть тод╕ про таке, як оце я бачу тут, нав╕ть ╕ мр╕яти не доводилось.

- Може хочеш поближче познайомитися з окремими методиками й видами спорту? - запропонував сво╖ послуги Серг╕╓в╕ Славко, зробивши рукою запрошуючий жест.

- ╤з задоволенням, - погодився Серг╕й ╕ рушив у напрямку гурту хлопц╕в та д╕вчат, що очевидно займались рукопашним бо╓м, оск╕льки там стояло дек╕лька боксерських груш, б╕ля яких молодь в╕дпрацьовувала удари, а поряд був майданчик, на якому п╕д кер╕вництвом дорослого чолов╕ка учн╕ в╕дпрацьовували прийоми рукопашного протистояння. - Це мен╕ з ф╕зичних вправ найближче.

- А це що за ком╕с╕я? - п╕д╕йшов до новоприбулих на чол╕ з Серг╕╓м п"ятьох сво╖х колег молодий чолов╕к, який щойно займався з молоддю, роз"яснюючи секрети рукопашно╖ боротьби.

- Це зовс╕м не ком╕с╕я, а просто дружн╕й ознайомчий в╕зит, - в╕дпов╕в йому Славко. - Ось познайомся, Миколо, це наш новий великий друг, який, можливо буде деякий час нав╕ть викладати у наш╕й позашк╕льн╕й школ╕, той самий художник, що розпису╓ наш новозбудований храм, Серг╕й Богданенко, познайомся.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Судьба. Книга 1
Судьба. Книга 1

Роман «Судьба» Хидыра Дерьяева — популярнейшее произведение туркменской советской литературы. Писатель замыслил широкое эпическое полотно из жизни своего народа, которое должно вобрать в себя множество эпизодов, событий, людских судеб, сложных, трагических, противоречивых, и показать путь трудящихся в революцию. Предлагаемая вниманию читателей книга — лишь зачин, начало будущей эпопеи, но тем не менее это цельное и законченное произведение. Это — первая встреча автора с русским читателем, хотя и Хидыр Дерьяев — старейший туркменский писатель, а книга его — первый роман в туркменской реалистической прозе. «Судьба» — взволнованный рассказ о давних событиях, о дореволюционном ауле, о людях, населяющих его, разных, не похожих друг на друга. Рассказы о судьбах героев романа вырастают в сложное, многоплановое повествование о судьбе целого народа.

Хидыр Дерьяев

Проза / Роман, повесть / Советская классическая проза / Роман