Вигнання в рай (СИ)

- Так, - взяла ╕н╕ц╕ативу в розмов╕ нарешт╕ ╤рина, - я зовс╕м, наприклад, не розр╕зняю предмет╕в мови та л╕тератури. Я не розд╕ляю навп╕л такий найсутт╓в╕ший вияв народно╖ душ╕, як мовлення, причому не ма╓ значення, усне це мовлення чи писемне. Взагал╕ мова - це найпосутн╕ший вияв культури, це концентрат культури, мова - це душа народу, дана йому Богом, мова - це виявлений через народну душу Бог. Як сказано, Слово - було Бог. ╤ я зовс╕м не можу зрозум╕ти, як, наприклад, священики, як╕ хочуть називатися укра╖нськими, можуть не знати нашо╖ мови, тобто людина яка хоче присвятити себе духовному служ╕нню народу, не вважа╓ за потр╕бне знати мову, тобто, власне, душу цього саме народу. Та й взагал╕, нам наш╕ опоненти часто закидають, що ми, мовляв, примусово намага╓мося укра╖н╕зувати укра╖нц╕в... Н╕, ви т╕льки вдумайтеся в саму абсурдн╕сть самого словосполучення "укра╖н╕зувати укра╖нц╕в", - вона зробила паузу, щоб дати насправд╕ вс╕м вдуматися. - Як вам це подоба╓ться, насильно укра╖н╕зувати укра╖нц╕в, це все одно, що насильно зробити б╕ле б╕лим, а чорне чорним. Звичайно, як можна примусити когось насильно любити свою р╕дну мову, свою Батьк╕вщину, примусити любити свою р╕дну мат╕р? Як? Н╕як! Це право кожно╖ людини любити, або ж не любити свою р╕дну мат╕р. Ненавид╕ти свою р╕дну мат╕р - це, зв╕сно, не крим╕нальний злочин, ╕ н╕хто н╕кого за це до буцегарн╕ не запроторить. Але ж, яке моральне право ви ма╓те, ненавидячи свою р╕дну мат╕р, називатись людиною, причому звинувачуючи ╕нших в любов╕ до сво╓╖ матер╕, неначе це крим╕нальний злочин, вимагаючи в╕д ╕нших ненавид╕ти свою р╕дну мат╕р в ╕м"я якихось космопол╕тичних загальнолюдських демократичних ц╕нностей! Дуже ц╕кав╕ так╕ ц╕нност╕, як╕ вимагають ненавид╕ти свою мат╕р. А найц╕кав╕ше, що прихильниками таких ц╕нностей виступають служител╕ церкви, яка знову ж таки, нев╕домо з яких причин, хоче називатися саме укра╖нською церквою, а не якоюсь там космопол╕тичною, чи ╕ноземною. Дуже ц╕каво!

- Бачу, вашим учням пощастило не т╕льки з викладачем ╕стор╕╖, а й з викладачем укра╖нсько╖ мови, чи як ти сама для себе там назива╓ш св╕й предмет, - звернувся до ╤рини Серг╕й. - Дуже пощастило. Я б ╕ сам не в╕дмовився якось побувати на ваших уроках, якщо дозволите. Дуже вже надиха╓ ваш ентуз╕азм.

- Дуже б, дуже були б рад╕ бачити тебе, Серг╕ю на наших уроках, - в╕дпов╕в йому Олег, - але не т╕льки в якост╕ ц╕кавого слухача, але в якост╕ такого ж як ми викладача.

- Тобто? - здивувався Серг╕й.

- Тобто, - продовжив Олег, - я думаю, що тоб╕ ╓ що розпов╕сти нашим молодим людям з ╕стор╕╖ й теор╕╖ мистецтва, а ╖м буде дуже ц╕каво й корисно д╕знатися в╕д тебе про все, що ти сам зна╓ш. Так що, як знайдеш час, ми вс╕ будемо дуже рад╕ бачити й тебе в наших лавах в рол╕ наставника й навчителя.

- Що ж, - замислився на мить Серг╕й. - А це ц╕кава пропозиц╕я. Випробувати себе ще й в так╕й якост╕ - це надзвичайно заманливо. Обов"язково прийду й спробую себе ще й в так╕й якост╕, можливо, в мен╕ спить видатний педагог.

- Тим паче, що в нас уже ╓ один такий, так би мовити, в╕льний викладач, - сказала ╤рина, - який приходить по можливост╕, коли ╓ в╕льний час ╕ виклада╓ все, що т╕льки вважа╓ за потр╕бне й що зна╓ сам, тобто сама, - поправилась вона й багатозначно поглянула в сторону Оксани.

- Тобто, цей в╕льний викладач - ти, Оксано? - не зм╕г приховати здивування Серг╕й.

- А що ж тут такого особливого й незвичайного? - питанням на питання в╕дпов╕ла Оксана.

- Так, так, звичайно, - вибачливим тоном промовив Серг╕й. - Ти ж, м╕ж ╕ншим, за фахом педагог, та ще до того ж, як ╕ ╤рина, ф╕лолог. Чи не заважа╓ це вам, як конкурентам?

- Зовс╕м н╕! - запально в╕дпов╕ла за свою подругу ╤рина. - Зовс╕м навпаки. Оксана й навчалась набагато усп╕шн╕ше за мене в ун╕верситет╕, а тому завжди в мене ╓ подруга, до яко╖ я можу звернутися по допомогу, якщо мен╕ щось не до к╕нця зрозум╕ло в царин╕ ф╕лолог╕╖. Але сама Оксана, взагал╕ то, якщо приходить до нашо╖ позашк╕льно╖, вибачаюсь, школи, то проводить уроки зовс╕м не з ф╕лолог╕╖, а здеб╕льшого розпов╕да╓ учням про священну ╕стор╕ю, виклада╓ основи ф╕лософ╕╖ й, до реч╕, культуролог╕╖. Так що наш╕ викладацьк╕ стежки зовс╕м не перетинаються. Взагал╕ то, сама я спочатку думала, - з╕зналася ╤рина, - що Оксана не хоче викладати в нас св╕й р╕дний предмет, ф╕лолог╕ю, через те, що не хоче загнати мене в т╕нь сво╖ми блискучими знаннями.

- ╤ро, ск╕льки вже раз╕в можна про це говорити, - лаг╕дним голосом промовила Оксана, - ти прекрасно зна╓ш св╕й предмет, ╕ викладач ти - в╕д Бога. А зразу два викладач╕ ф╕лолог╕╖ для одн╕╓╖ школи - забагато. Та й викладати ж тут пост╕йно, як це треба щодо мови, я, зв╕сна р╕ч, не зможу, ти ж сама це розум╕╓ш.

- Так, звичайно, вибач, - вже весел╕ше сказала ╤рина. - А Оксана, м╕ж ╕ншим, ╕ в мистецтв╕ розум╕╓ться непогано - майже ваша колега, Серг╕ю. Як╕ вона сукн╕ ши╓ - просто витв╕р мистецтва. ╤ форму для наших учн╕в теж Оксана придумала й сама шила.

- Я так ╕ зрозум╕в, - подивився Серг╕й на Оксану.

- ╤ро, - зашар╕вшись, док╕рливо мовила до подруги Оксана, - перестань.