Вигнання в рай (СИ)

- Так, на жаль, ви, Серг╕ю, прав╕, - погодився Павлюк. - На жаль, поки що в наш╕й незалежн╕й Укра╖н╕ не сформовано культурного середовища, яке виштовхувало б нагору все найкраще ╕ в╕дправляло на дно все найг╕рше, поки що, на жаль, все в╕дбува╓ться, як кажуть, з точн╕стю до навпаки, поки що тут д╕ють зовс╕м ╕нш╕ чинники, ан╕ж справжня мистецька ц╕нн╕сть. Але ж це стосу╓ться не т╕льки культури й мистецтва, а ╕ вс╕х ╕нших галузей життя нашо╖ молодо╖, ще не дуже досконало╖ кра╖ни. На жаль, зараз поки що так, ╕ наша задача - зм╕нити це в майбутньому. Але думати про посмертне визнання вам, Серг╕ю, дай вам Бог сто рок╕в життя, ╕ дай вам Бог створити ще м╕льйон в╕рш╕в, думати взагал╕ зараз про посмертне визнання - це, вибачаюсь, просто якась н╕сен╕тниця. Н╕сен╕тниця ╕ дурня. ╤ я все ж таки прямо зараз буду наполягати на тому, що ваша поез╕я повинна побачити св╕т прямо зараз, - в╕в сво╓╖ Павлюк. - ╤ я все ж таки буду вас просити дозволити мен╕ потурбуватись про надрукування ваших в╕рш╕в. Я член сп╕лки журнал╕ст╕в, з багатьма членами сп╕лки письменник╕в знайомий особисто, та ╕ в деяк╕ потр╕бн╕ владн╕ каб╕нети вхожий. Можете вважати це блатом, як вам заманеться, але ж ваш╕ в╕рш╕ повинн╕ побачити св╕т, що б там не було. Будь ласка, Серг╕ю. Я вас благаю.

- Та заради Бога, - не став Серг╕й ан╕трохи заперечувати, - якщо це вам справд╕ ц╕каво, я готовий вам доручити долю мо╖х в╕рш╕в на вс╕ сто в╕дсотк╕в.

- Дякую, Серг╕ю Михайловичу, справд╕ дуже дякую, - розчуленост╕ Павлюка не було меж. - Справд╕, я дуже, дуже радий.

- От бачите, Серг╕ю, вже й долю ваших в╕рш╕в влаштували, - звернувся до нього з батьк╕вською теплотою отець Михайло. - А нам таки, доки ще ваш╕ в╕рш╕ побачать св╕т в друкованому вигляд╕, хот╕лось би почути у вашому власному виконанн╕ ще хоча б один в╕рш. Будь ласка.

- Будь ласка, будь ласка, просимо, - знову залунала п╕дтримка в╕д ус╕х присутн╕х.

- Добре, - згодився Серг╕й, - т╕льки давайте домовимося так, я вам зараз прочитаю не один, а нав╕ть два мо╖х в╕рш╕, а ви за те б╕льше не будете наполягати, щоб я ще читав. Згода.

- Згода, згода, - була йому в╕дпов╕дь ╕з уст його слухач╕в.

- Згода, так згода. Тод╕, значить, так, - Серг╕й трохи задумався. - Як я почув з ваших власних сл╕в, а ╕накше й бути не може, вс╕ ви тут дуже любите як Шевченка, так ╕ Стуса?

- Звичайно, - не забарився з в╕дпов╕ддю Павлюк.

- Обожню╓мо! - додала ╤рина Остапчук.

- Дуже добре, - продовжив Серг╕й. - Тод╕ я вам ╕ прочитаю один в╕рш, присвячений Шевченку, а один - Стусу.

- Прекрасно! - вигукнув Павлюк за вс╕х.

- Отже, будемо читати за хронолог╕╓ю. Шевченко. В╕рш назива╓ться "╤з Шевченка", - Серг╕й в╕дхилився на спинку ст╕льця й почав, -

Як, зопалу, Мазепи виклик

Полтав╕ на поталу, так

В лещатах Укра╖ни звик я

Д╕лити з небом кров╕ смак.

Син Катерини в снах Тараса:

"Однаков╕с╕нько мен╕,

Якого москаля окраса

Прокинулася - знов в огн╕..."

На день раз╕в зо сто ошпарить

Отак брук╕вка байстрюк╕в

Плювками, наче нагаями -

"Ох, не однаково мен╕...".

Раз╕в на день отак зо дв╕ст╕

Затисне: "Мамо, краще сп╕ть -

На цьому нав╕жен╕м св╕т╕

Нам прокидатися не сл╕д...", - в╕н трохи посид╕в мовчки по зак╕нченн╕ в╕рша й продовжив. - А тепер не будемо робити перерви на з"ясування вражень, ╕ я в╕дразу перейду до наступного в╕рша. Як ╕ об╕цяв, в╕рш присвячений Василев╕ Стусу. Назива╓ться в╕рш дуже просто "Василев╕ Стусу", але сам тв╕р б╕льш розлогий, ан╕ж попередн╕й ╕ склада╓ться з двох частин. Отже, частина перша назива╓ться "Велике вигнання", - ╕ в╕н в╕дразу без будь яко╖ перерви почав читати в╕рш. -

Гойда╓ться доля, мов зламана в╕ть,

На розхрист╕ вс╕х заполярних хурделиць,

╤ н╕ч за╜ратована раптом розстелить

Козацького степу мосянжний сув╕й

Отут, серед цих простопадних осмут

Сиб╕рських безмеж, погорбат╕лих з лют╕.

Полярного сяйва кремл╕вськ╕ салюти -

Тут нав╕ть катам неможливо заснуть!

О, ця казематна полярная н╕ч:

Червон╕ боки тут у сн╕в не в╕д яблук,

В╕д кирзи - п╕д здухи,об ст╕ну - на карби,

╤ знову - по ребрах! О, зламана в╕ть

Епохи, що тичеться в нев╕дь облуд...

Не хм╕ль солов"╖них п╕сень тут виру╓,

Тортурного зойку в╕длуння морду╓ -

Тут нав╕ть катам неможливо заснуть.

╤ спогад не так, як велична сосна,

Що в душу вплива╓, мов щогла в╕трильна, -

Як паля тортурна, що вмить прохромила,

Як гак, що п╕д Байдин╕ ребра загнав

Науку султанських ╕ царських вел╕нь.

Усл╕д за Тарасом у зеки й солдати

Уся Укра╖на - встигай лиш ховати

За кирзу халявну в╕дверт╕сть мол╕нь, - Серг╕й замовкнув, зробив невелику паузу ╕ продовжив. - А тепер частина друга, яка назива╓ться "Укра╖ни син", - ╕ в╕дразу почав декламувати в╕рш дал╕, -

Так тяжко п╕д серцем Сиб╕ру болить

Оця захалявна хохлацька Вкра╖на,

Оця трьохсотл╕тня безвинна Ру╖на -

На розхрист╕ в╕чност╕ докору мить.

Гойда╓ться, наче розпачлива т╕нь

Невт╕шно╖ матер╕, доля Вкра╖ни:

Роз╕п"ято знов ╖╖ в╕рного сина -

Поглинув ╖х ст╕льки кремл╕вський вже плин.

Коли ж чорторий вже оцей промине:

В Сиб╕р - у теплушц╕, назад - в домовин╕,

Одв╕чна дорога син╕в Укра╖ни...

О, пам"ять пекельна, забудь ти мене!..

Лягла ваготою на серце земля,

Скорботна, посмертна земля Батьк╕вщини