Вигнання в рай (СИ)

- Н╕чого соб╕ аматор, - першим порушив навислу було мовчанку Юр╕й ╤ванович Павлюк. - Оце так! Оце воно, н╕чого соб╕! - було зрозум╕ло, що захоплення в╕ршем Серг╕я було таким сильним, що залишило йому для вислову сво╖х почутт╕в лише вигуки. - А ще попереджав, щоб не оч╕кували н╕чого особливого. А що ж може бути ще б╕льш особливого, щоб здивувати? Як на мене, просто прекрасний в╕рш. Та ще коли зна╓ш, що це в╕рш юного початк╕вця, що лише щойно ста╓ на поетичну стежку, пробуючи сво╖ сили. Просто неймов╕рно! - на завершення додав в╕н ╕ глянув на сво╖х сус╕д╕в за столом.

- Це справд╕ таки прекрасно, - просто ╕ щиро зауважила Оксана. - Звичайно, ╓ дек╕лька стил╕стичних ╕ просто техн╕чних прогр╕х╕в, але коли взяти до уваги, що це тв╕р юного початк╕вця, то ц╕ недоладност╕ можна пробачити й не брати взагал╕ до уваги.

- Так, - згодився з нею й сам Серг╕й, - я й сам, ставши вже б╕льш досв╕дченим в поетичн╕й царин╕, побачив ц╕ сво╖ початков╕ недол╕ки, але не став уже ╖х виправляти, вир╕шивши зберегти ц╕, в╕дбит╕ в словах, сво╖ юн╕ почуття в недоторканност╕ й достеменност╕. Це, наприклад, ╕ та ж, як на мене тепер╕шнього, трохи недолуга метафора про збитий болем з орб╕ти електрон з його "плюсами" й "м╕нусами", та й багато ще дечого не зовс╕м... Хоча.

- Я згоден, - долучився до них ╕ Павлюк, - ╓ деяк╕ нюанси. Наприклад, хоча б ╕ ц╕ явн╕ порушення хрестомат╕йних правил в╕ршування про гармон╕ю сп╕взвуччя, я маю на уваз╕, якщо я правильно запам"ятав, так╕ ось словосполучення, як "Утупившись в байдужий блиск з╕рок", де йдуть суц╕льн╕ приголосн╕ м╕ж словами, чи "к╕сток К╕хота". Звичайно, це можна назвати недол╕ками, але ц╕лком пробачливими недол╕ками для юного початк╕вця.

- А мен╕ так дуже сподобалось! - з сяючими захватом очима, так наче ╖й хтось заперечував, майже викрикнула, наче в╕друбала, ╤рина Остапчук. - Просто сподобалось. Сподобалось - ╕ все! А щодо вс╕х цих приск╕пувань щодо вс╕ляких хрестомат╕йних прогр╕х╕в, то, як на мене, в даному випадку вс╕ ц╕ стандартн╕ правила для такого польоту поез╕╖ не мають н╕якого значення. Це поез╕я, яка сто╖ть вище вс╕ляких правил ╕ норм, це поез╕я, яка сама встановлю╓ правила й норми. ╤ ця ваша "електронна" метафора для нашого електронного часу зовс╕м не така вже недоречна, - кинула вона в б╕к Серг╕я. - А ц╕, що ╖х нав╕ть важко вимовити, сп╕взвуччя приголосних я, наприклад, розум╕ю як вияв важкого внутр╕шнього стану автора ╕ як спос╕б додатково фонетичними засобами виявити тяжк╕сть ╕ б╕ль переживань, засоб╕в, якими автор користу╓ться, можливо, нав╕ть не усв╕домлюючи цього, так би мовити, п╕дсв╕домо, - додала вона, ще раз глянувши проникливо на Серг╕я. - Ця приголосна стисл╕сть емоц╕йно надзвичайно насичена.

- Так, - долучився до обговорення й Олег Яневський, - цей принцип насиченост╕ стислостей зад╕яний в р╕зних вар╕антах протягом всього тексту. Взяти, наприклад, перш╕ рядки в╕рша - це дек╕лька коротких, стислих речень, кожне з яких, як от речення "З ударом кожним в грудях менше серця.", ╓ саме по соб╕ глибоко насиченою емоц╕йною й семантичною стисл╕стю, ╕ вс╕ разом ц╕ коротк╕ речення, м╕ж якими , на перший погляд, не ма╓ жодного лог╕чного зв"язку утворюють строфу, як мегастисл╕сть, строфу, м╕ж стислими строками-реченнями яко╖ - безмежжя смисл╕в. А цей рефрен "перетерплю, перетерплю, перетерплю...", що прошива╓ наскр╕зь весь в╕рш, неначе стискуючи його, ╕ в к╕нц╕ "перетерплю, а вт╕м..." - неначе сумн╕в-запитання, а дал╕ - "...а вт╕м, перетерплю", неначе остаточна найглибша крапка, яка не могла б бути такою глибокою без цього попереднього, такого глибокого завдяки сво╖й стислост╕ сумн╕ву. Й таким чином весь в╕рш взагал╕ вигляда╓ як величезна г╕перстисл╕сть, м╕ж рядк╕в яко╖ затиснена неймов╕рна безмежн╕сть смисл╕в, як у стислост╕ уранового ядра затиснена безмежна сила ядерного вибуху - тут, якраз, до реч╕ можна виявити орган╕чн╕сть вашо╖, Серг╕ю, "електронно╖" метафори. ╤ головне - все це надзвичайно просто, щиро , зрозум╕ло, як ╕ належить бути в справжн╕й поез╕╖. Ваша поез╕я - д╕йсно таки глибока, невичерпна, справжня поез╕я, поез╕я з велико╖ букви, - зак╕нчив в╕н свою промову, якою вс╕ заслухались, ╕ вдячно подивився Серг╕╓в╕ в оч╕ сво╖ми чистими, щирими очима.

- З такою критикою я д╕йсно таки скоро стану великим поетом, - якось трохи нав╕ть н╕яково промовив Серг╕й, що явно не оч╕кував на аж таке вже схвалення.

- Поетами не стають, поетами народжуються, - додав сво╓ слово й отець Михайло. - ╤ ви, Серг╕ю, народилися поетом, хоч в руках у вас пензл╕, хоч перо. А нам би просто хот╕лося почути ще дещо з вашого доробку, якщо можна. Чи не так? - звернувся в╕н до сво╖х гостей.

- Так. Так. Ще хоч один в╕рш, - залунало зус╕б╕ч.