Вигнання в рай (СИ)

На серце, що в грудях народу не спинить

Його нав╕ть наглая смерть Василя, - тихим, нав╕ть дещо занадто тихим голосом зак╕нчив Серг╕й, але слова його було чутно дуже добре в мертв╕й тиш╕, що запанувала в к╕мнат╕.

Деякий час вс╕ незрушно сид╕ли, затамувавши подих, зачарован╕ силою незр╕внянно╖ поез╕╖.

- Що ж, - замислено промовив отець Михайло, - я думаю тут слова зайв╕.

- Так, - лише й м╕г промовити Павлюк.

- В такому раз╕, - отець Михайло п╕дв╕вся, - будемо тримати слово й не наполягати на подальшому читанн╕ Серг╕╓м поез╕╖, коли вже йому пооб╕цяли, хоч, звичайно, й не в╕дмовилися б ще й ще слухати так╕ прекрасн╕ реч╕. Та й засид╕лись ми вже н╕вроку, - показав в╕н на ст╕нний годинник. - Звичайно, я б особисто не в╕дмовився слухати вашу, Серг╕ю, поез╕ю й до самого ранку, але сам╕ розум╕╓те - в ус╕х завтра робочий день, вс╕м рано вставати. Тож, на превеликий жаль, будемо прощатися, - в╕н скрушно знизав плечима.

Вс╕ почали вставати й виходити з-за столу.

- Тож я хочу вам нагадати про вашу об╕цянку доручити ваш╕ в╕рш╕ мен╕, - п╕д╕йшов до Серг╕я Павлюк.

- Я сво╖х сл╕в н╕коли не зр╕каюсь, - потискуючи на прощання руку Юр╕я ╤вановича, до якого в╕н пройнявся щирою приязню, в╕дпов╕в Серг╕й, - все, що т╕льки знайду, в╕ддам вам без всяких передумов, роб╕ть ╕з цим скарбом все, що вам заманеться.

- Що значить, все, що знайду, - стурбувався Павлюк, ви що, можете щось ╕ не знайти?

- Знайду, знайду, - заспоко╖в його Серг╕й, - не турбуйтесь, все знайду.

╤ Павлюк задоволено в╕д╕йшов.

- Просто не знаю, що й сказати, - говорила Серг╕╓в╕ вже ╤рина Остапчук, що п╕д╕йшла п╕сля Павлюка до Серг╕я ╕, заволод╕вши його рукою, тримала цю рук в сво╖й маленьк╕й, але сильн╕й руц╕, дивлячись захопленим поглядом Серг╕╓в╕ в оч╕. - Це просто незр╕внянно. Яка глибока, точна, багатогранна метафоричн╕сть, а водночас так легко, прозоро ╕ зрозум╕ло. Н╕чим не г╕рше за того ж Пастернака, чи Стуса.

- Дякую, дуже радий, що вам сподобалось, - Серг╕й лаг╕дно почав вив╕льняти свою руку з ╤ринино╖ руки, яку вона вибачливо сама в╕дсмикнула, очевидно, забувши п╕д час розмови, що тримала Серг╕я м╕цним потиском.

- Що тут ╕ казати, - лише розв╕в руками Олег Яневський ╕, п╕д╕йшовши до Серг╕я м╕цно потиснув йому руку. - Дуже радий ╕ гордий за Укра╖ну, що вона ма╓ такого поета.

- ╤ я теж, - п╕д╕йшов усл╕д за Яневським до Серг╕я Наливайко з якимось зн╕ченням, що так контрастувало з його могутньою ф╕гурою, ╕, л╕вою рукою пригладжуючи характерним жестом свою зач╕ску йоржиком, правою рукою потиснув Серг╕╓в╕ руку, намагаючись затиснути ╖╖ не занадто сильно. - Тобто мен╕ теж дуже сподобалось. Спасиб╕ вам. Дуже гарн╕ в╕рш╕.

- А може ми вас, Серг╕ю трохи проведемо, - якось наче аж благально, що так не було на не╖ схоже, запропонувала ╤рина.

- Дякую, але я б зараз все ж хот╕в залишитись на самот╕. Трохи хочу пройтись сам тихими н╕чними вулицями вашого села, може ще й до Дн╕пра зайду. Треба, зна╓те, трохи обдумати на самот╕ мою роботу з розпису храму. Вибачте, - в╕дпов╕в Серг╕й, хоча на справд╕ йому хот╕лось хоч на мить залишитись на одинц╕ з Оксаною перед тим, як в╕н п╕де в╕д отця Михайла.

- То будемо, нарешт╕ прощатися й з вами, - звернувся Серг╕й до Оксани й отця Михайла, коли вс╕ гост╕ вже п╕шли. - Але перед тим, як я п╕ду, я хот╕в би, щоб ти, Оксано, все ж п╕дтвердила свою згоду стати для мене г╕дом ╕ показати ваше село Веселе, розпов╕сти про його ╕стор╕ю. Чи не забула ти, що об╕цяла мен╕ таку послугу?

- Н╕, не забула, зазвичай я завжди виконую все, що об╕цяла. Сьогодн╕ у нас середа? - вона трохи задумалась.

- Скоро вже четвер, - промовив Серг╕й, подивившись на наст╕нний годинник.

- Отже, до нед╕л╕ залишилось зовс╕м недовго. Тод╕ так ╕ вир╕шимо, як Бог дасть, у нед╕лю п╕сля служби ми з тобою, Серг╕ю, й орган╕зу╓мо цю сво╓р╕дну екскурс╕ю нашим селом. Згода?

- Згода.

- Тод╕, на добран╕ч.

- На добран╕ч, Серг╕ю, - додав ╕ соб╕ отець Михайло, що до цього лише слухав ╖хн╕й д╕алог.

10.

Час до так оч╕кувано╖ нед╕л╕, коли мала в╕дбутись об╕цяна Оксаною ознайомча прогулянка селом Веселим, то тягнувся все пов╕льн╕ше й пов╕льн╕ше ╕, раптом, наче зупинявся, коли Серг╕й починав рахувати дн╕, години й хвилини, що залишились до ц╕╓╖ под╕╖, а то час цей, раптом, прол╕тав зовс╕м непом╕тно, як одна мить, коли в╕н замислювався про Оксану ╕ поринав у свою роботу. Адже, робота його, врешт╕ решт, надихалася саме Оксаною, саме завдяки знайомству з отцем Михайлом ╕ з Оксаною, особливо - Оксаною, у Серг╕я й виник якраз цей задум, саме вплив образу ц╕╓╖ дивовижно╖ д╕вчини дозволив Серг╕╓в╕ проникнути в так╕ глибини, про як╕ в╕н ран╕ше м╕г т╕льки мр╕яти, йому в╕дкрилися так╕ та╓мниц╕ буття, про як╕ в╕н нав╕ть ╕ мр╕яти н╕коли не м╕г. Оксана стала для Серг╕я вт╕ленням всього найкращого, найвищого, найдуховн╕шого в людин╕.