Вигнання в рай (СИ)

- Дуже, дуже згоден з тобою, Михайле Архиповичу, - нахилився на ст╕л вс╕м сво╖м огрядним т╕лом Юр╕й Павлюк, - ╕ мен╕ щодо зараз тобою сказаного хот╕лось би розглянути проблему б╕льш широко, в, так би мовити, загально моральному, загальнолюдському план╕. Як казав Тарас Григорович, "в сво╖й хат╕ своя й правда, ╕ сила, ╕ воля": сво╓ - воно ╕ ╓ сво╓, погане воно, чи гарне, але воно сво╓, наше. Якщо воно погане, то це означа╓, що ми сам╕ не дуже гарн╕, це означа╓, що нам самим треба ставати кращими - станемо кращими ми сам╕, то покращиться й все нам належне, все наше стане кращим. Сво╓ ми завжди ╕ в прав╕, ╕ в змоз╕ покращити. А чуже - завжди чуже. Чуже не бува╓ н╕ хорошим, н╕ поганим - воно чуже, незрозум╕ле! Воно накинуте нам зверху насильно, воно давить нас, тисне, зв"язу╓ по руках ╕ ногах, диктуючи нам правила ╕ караючи за ╖х невиконання, а ми, в свою чергу, н╕як на зм╕ст цих правил вплинути не можемо. Чуже - завжди чуже, а тому завжди погане. От ми, наприклад, Укра╖нська Православна Церква, Ки╖вський Патр╕архат, служимо нашому р╕дному народов╕, який споконв╕к╕в, протягом багатьох тисячол╕ть живе отут у себе вдома, на ц╕й територ╕╖, ма╓ свою культуру, ╕стор╕ю, сво╖ традиц╕╖, свою мову, на зверхн╕сть н╕ над ким не заз╕ха╓мо, але й сво╖х прав не в╕ддамо, наш Патр╕арх живе й служить Богу й Укра╖н╕ тут, з нами, й те, що ми назива╓мось церквою Укра╖нською - саме по соб╕ зрозум╕ло, ми чист╕ перед Богом, у нас нема зерна неправди за собою, нам н╕чого приховувати н╕ перед людьми, н╕ перед Богом. Для чого ж називатися укра╖нською церквою орган╕зац╕╖, яка п╕дпорядкову╓ться ╕нш╕й церкв╕, зверхник яко╖ живе в столиц╕ ╕ншого народу, орган╕зац╕╖, яка спов╕ду╓ ╕стор╕ю, традиц╕╖, духовн╕ ц╕нност╕, мову, врешт╕ решт, цього ╕ншого сус╕днього народу, для чого називати себе укра╖нською церквою орган╕зац╕╖, яка проклина╓ наших геро╖в ╕ благословля╓ душител╕в нашо╖ свободи, кривавих кат╕в нашого народу? Для чого? Для чого це лукавство, цей обман? Хто ж вас примушу╓ називатися цим невластивим для вас ╕менем "укра╖нська" - називайтесь, будь ласка, тим, чим ви насправд╕ й ╓, називайтеся Рос╕йською Православною Церквою, спов╕дуйте сво╖ р╕дн╕ рос╕йськ╕ ц╕нност╕, с╕йте серед сво╖х рос╕йських чад, що живуть зараз в Укра╖н╕, добре й в╕чне зг╕дно з вашим рос╕йським розум╕нням - ╕ будьте чист╕ перед Богом ╕ народом.

- Так, правильно, Юрку, - зг╕дливо похитавши головою, мовив отець Михайло, - ти дуже правий, обман Бога ╕ свого народу - це найб╕льший ╕ найг╕рший обман, який т╕льки може бути. Але нам тут нема чого боятися, ми якраз перед Богом ╕ перед укра╖нським народом чист╕ як н╕хто ╕нший.

- А чи не зда╓ться вам, - вступила в розмову нарешт╕ й Оксана, яка до цього лише слухала ╕нших, - що наша розмова якась теоретична й абстрактна, якась занадто захмарна й холодна, так що наш г╕сть, - вона посм╕хнулася в б╕к Серг╕я, - може подумати, що зненацька потрапив на зас╕дання якогось наукового товариства, а не на зустр╕ч близьких друз╕в ╕ однодумц╕в.

- А й д╕йсно, - п╕дтримав Оксану Павлюк, - Серг╕й Михайлович може подумати, що в нас тут зас╕дання яко╖сь академ╕╖ навколо ф╕лософських наук, ╕ нас тут не ц╕кавить н╕чого, окр╕м абстрактного теоретизування щодо загальних тем.

- А з цього приводу, - загадково всм╕хнулася Оксана, - мен╕ хот╕лося б розкрити одну та╓мницю Серг╕я, - вона знову дов╕рливо поглянула на Богданенка, що сид╕в напроти, - та╓мницю, за розкриття яко╖, я впевнена, Серг╕й не буде на мене ображатися. А та╓мниця поляга╓ в тому, що Серг╕й Михайлович Богданенко не лише пише пензлем на полотн╕ картини, але ще й пише пером на папер╕ в╕рш╕, тобто Серг╕й не т╕льки маляр, а ще й поет.

- Та невже, - п╕дв╕вся з╕ свого м╕сця Павлюк, - невже? Якщо це так, то я просто дуже, дуже радий! - його щире здивування було сповнене рад╕сним захопленням. - Розум╕╓те, просто я теж, гр╕шним д╕лом, трохи бавлюся в поез╕ю, - скромно додав в╕н.

- Та де там в╕н бавиться, - зауважив Михайло Архипович. - Юрко Павлюк у нас непоганий таки поет. Друку╓ться, до реч╕.

- Та не треба мене розхвалювати, - махнув рукою Павлюк, - я ц╕ну соб╕ знаю, в╕ршувальник ╕ заримовувач я таки д╕йсно непоганий, ╕ не б╕льше. Але трагед╕╖ я для себе в цьому не вбачаю, адже я щиро ╕ чесно працюю на благо нашо╖ нац╕╖ ╕ культури, пропагуючи в м╕ру сво╖х сил римованим словом нац╕ональну ╕дею. ╤ мо╖ зд╕бност╕ в╕ршувальника ан╕трохи не засл╕плюють мене - я здатен без жодних заздрощ╕в в╕др╕знити, вп╕знати й захопитися справжньою великою поез╕╓ю, ╕ дуже щасливий, коли мен╕ таки вда╓ться натрапити на так╕ поетичн╕ перлини, хоча це й трапля╓ться не так вже й часто, справжня, глибока поез╕я - дуже р╕дк╕сна р╕ч.