Вигнання в рай (СИ)

Тод╕ була якраз весна, точн╕ше починалась весна, зак╕нчувалась зима. Весна була рання й тепла, швидко танули сн╕ги, скресала на Дн╕пр╕ крига. Вже в березн╕ вс╕ ходили простоволосими. Н╕коли, н╕коли в житт╕ в╕н не зм╕г би забути цю весну. Весну кохання, справжнього кохання. На цьому р╕зкому, майже митт╓вому переход╕ в╕д зимового чорно-б╕лого холоду до веселкового весняного тепла Серг╕й , переповнений жаром кохання п╕сля довго╖ чорно-б╕ло╖ самотност╕, так виразно й повно в╕дчув м╕ць ╕ всемогутн╕сть Ярила, цього прадавнього свав╕льного й невблаганного бога дикого весняного пробудження. Бо лише пристрасть першого кохання зна╓, яка то м╕ць потр╕бна, щоб раз ╕ назавжди насмерть заперечити всевладдя холоду, але ще б╕льша м╕ць потр╕бна, щоб п╕д час, коли ╕з попелу мороз╕в ╕ сн╕г╕в знов воскреса╓ фен╕кс сонця, раз ╕ назавжди приборкати розгнузданого жару дик╕сть, коли, в╕дчувши п╕д серцем холоду тепло нев╕дворотного к╕нця невил╕ковно╖ хвороби весняного пробудження, вмираюча зима з останньо╖ сво╓╖ лют╕ у муках сплоджу╓ свою погибель власну - новонароджене чудовисько тепла, що наче роз"яр╕лий бик в могутньому порив╕ зародження нового життя нещадно б"╓ гартованими жароти рогами у льодян╕ ворота холоду ╕ трощить кригу заборола зими: ╕ хрустко розрива╓ться стражденна плоть зими, прохромлена рогами теплоти - зрина╓ на р╕чках ламкого льоду х╕д. ╤ танучи, сн╕ги, - померло╖ зими холодний б╕лий череп, - всихаючи щомит╕, безнад╕йно пустими чорними очницями таловин, неначе чорними очима смерт╕, вдивляються в грайливу глибоч╕нь небес. Схарапуджен╕ ж передсмертним хрипом зими, оскажен╕л╕ березнев╕ ноч╕, мов очман╕л╕ кобилиц╕, мчать з п╕ною весняного шаленства на розжевр╕лих грудях ранк╕в, - яка потр╕бна м╕ць, щоб дик╕сть ╖х приборкати лиш розпач першо╖ утрати зна╓, - Кохання ма╓ м╕ць таку, ╕ Кохання приборку╓: прикривши долонями пухких хмарок вуглинку зор╕, роздмуху╓ подувом теплого в╕тру ╖╖ тихе жевр╕ння в полум"я сходу весняного сонця, ╕ обережно к╕нчиком притлумленого березня стира╓ ╕з змарн╕лого чола земл╕ холодн╕ сльози останн╕х сн╕г╕в у зморшках вибалк╕в, ╕ наостанок запуска╓ м"якеньку розчеп╕рену в╕длигою розлогу п"ят╕рню тепла в холодн╕ кучер╕ дерев, - куйовдячи ╖х, лаг╕дно вт╕ша╓, - адже плодючу зав"язь може дати лише суцв╕ття перемоги над безсиллям неприборкано╖ ще сили.

Вони кохались до нестями ╕ мр╕яли прожити в коханн╕ разом все життя й померти в один день. Та не так сталося, як гадалося. Адже вони мали вже ось-ось зак╕нчити навчання в школ╕, а дал╕...

Кр╕м того, що Серг╕й мав продовжити свою художню осв╕ту, а Олена збиралася поступати в ун╕верситет на гуман╕тарний факультет, вони, захоплен╕ любовним шалом ╕ мр╕ями про в╕чне кохання, н╕чого не знали й не хот╕ли знати. За них про ╖хн╓ майбутн╓ думали ╖хн╕ батьки, точн╕ше батьки Олени, бо на в╕дм╕ну в╕д Серг╕я, що мав т╕льки маму, яка працювала на рядов╕й робот╕ ╕ жила на зарплату, рахуючи коп╕йки, в Олени були як батько так ╕ мати, причому батько ╖╖ займав не останн╓ м╕сце в радянськ╕й ╕╓рарх╕╖ - був одним ╕з секретар╕в м╕ськкому компарт╕╖, а це було не абищо, та й мати Олени була прилаштована незг╕рше, ╕ була в них Оленка - донька-одиначка. Так що думали вони про майбутню долю сво╓╖ ╓дино╖ доньки, зв╕сна р╕ч, докладно й приск╕пливо.

Н╕, н╕ батько, н╕ мати Олени не були вже такими соб╕ зарозум╕лими вискочнями снобами, що вважали себе вже "блакитною кров"ю" ╕ ставилися зверхньо до "низ╕в", вважаючи свою доньку г╕дною лише для шлюбу з принцом, зовс╕м н╕. Батько Олени й сам був вихований мат╕р"ю-одиначкою й добився всього в житт╕ сам, ╕ в╕н зовс╕м не бажав зламати долю сво╖й доньц╕, присилувавши ╖╖ покинути свого коханого й вийти зам╕ж за "достойну кандидатуру".

Олена, як годиться, познайомила Серг╕я з╕ сво╖ми батьками на ╖х прохання, Серг╕й був непогано прийнятий в ╖х дом╕, батько Олени дек╕лька раз╕в мав ╕з Серг╕╓м дов╕рлив╕ чолов╕ч╕ розмови, з яких зробив для себе висновок про неперспективн╕сть занадто романтичного молодика, що мр╕яв усе життя займатись малюванням ╕ всерйоз захоплювався казочками про якихось там Перуна, Велеса й Ярила. Художник! Яка доля чекала на Олену з цим мр╕йником? Батько Олени, зв╕сна р╕ч, мав можлив╕сть у величезному державному механ╕зм╕ прилаштувати Серг╕я "гвинтиком" досить крупного кал╕бру, який би купався все життя в номенклатурному масл╕, але ж Серг╕й не м╕г себе уявити припнутим на все життя до номенклатурного корита й заради можливост╕ хлебтати з цього корита все життя копирсатися в н╕кому не потр╕бних паперах, принижувати нижчих по службов╕й драбин╕ й самому принижуватись перед вищими, все життя бовтатися в ц╕й гидотн╕ зам╕сть того, щоб л╕тати на крилах живопису в небесах краси - х╕ба це не все одно, що вмерти? Н╕, не все одно - це г╕рше, н╕ж вмерти.