Вигнання в рай (СИ)

Матер╕ Серг╕й, звичайно, не сказав про Афган╕стан, хоча матер╕ йому й справд╕ було жаль, можливо, матер╕ т╕льки й було жаль, хоча в╕н ╕шов на в╕йну насправд╕ ж не для того, щоб загинути, а щоб перемогти - врешт╕-решт, в╕н був не серед останн╕х: ск╕льки в╕н себе не пам"ятав, в╕н завжди займався спортом, осягав майстерн╕сть самбо п╕д кер╕вництвом прекрасних майстр╕в, як╕ поряд з оф╕ц╕йним самбо навчали Серг╕я та його товариш╕в по спортивн╕й секц╕╖ боротьби тонкощам сх╕дних ╓диноборств, так би мовити, п╕дп╕льно, адже так╕ ворож╕ буржуазн╕ вигадки, як карате й тому под╕бн╕ штучки, були в Радянському Союз╕ оф╕ц╕йно заборонен╕ для широкого загалу.

Афган╕стан зробив Серг╕я християнином, християнство зробило його православним, православ"я в╕дкрило йому шлях духовного живопису, що все разом нарешт╕ привело його сюди, в село Веселе, де в╕н зустр╕в отця Михайла та Оксану. Що ж, заради цього варто було пройти Афган╕стан. Заради тако╖ зустр╕ч╕ варто було в╕ддати що завгодно. Але була й ╕нша сторона медал╕ - ця зустр╕ч виявила, що Серг╕й занадто оптим╕стично ставився до сво╖х моральних досягнень останнього часу: на тл╕ отця Михайла й Оксани його власний духовний образ занадто вже тьмян╕в, занадто вже непривабливо виглядало його минуле. Минуле?

На превеликий жаль, його любовн╕ зальоти, як це не прикро було для самого Серг╕я, продовжувались аж до останнього часу. ╤ як в╕н не побивався над ц╕╓ю, самому йому неприйнятною й непри╓мною вадою, як не каявся, але... В╕н все прекрасно розум╕в, розум╕в до самих глибин гр╕ховн╕сть ц╕╓╖ сво╓╖ вади, ╕ все ж. Зв╕сна р╕ч, це не було те сатанинське сп"ян╕ння в╕д коловороту плотських вт╕х, що захопило було його в юност╕ п╕сля такого печального к╕нця його першого кохання, що не стало, на жаль, коханням на все життя, як вони з Оленою мр╕яли, сп"ян╕ння, п╕д час якого Серг╕й п╕д орудою свого бога Ярила в╕ддавав сво╓ т╕ло й душу на поталу шаленим пристрастям.

Зараз це було зовс╕м ╕нше. Зараз це були все ж, можна сказати, нормальн╕ людськ╕ стосунки, без яких нормальне життя якось нав╕ть не уявлялось, адже ж бути самотн╕м одинаком не зовс╕м природно молодому здоровому чолов╕ков╕, нав╕ть якщо в╕н художник та ще й займа╓ться розписом храм╕в. Це були не просто любовн╕ ╕нтрижки, як колись, - це були ц╕лком здоров╕ в╕дносини м╕ж чолов╕ком ╕ ж╕нкою з ц╕лком здоровими нам╕рами одруження й створення нормально╖ здорово╖ с╕м"╖, бо ж сам Бог вел╕в людям плодитися: як сам Серг╕й це нап╕вжартома визначив для себе зг╕дно з м╕фолог╕чними уявленнями - треба було зм╕нити Ярила на Ладу й Р╕д. Та й мама Серг╕я теж була не в захват╕ в╕д його неприкаяно╖ самотност╕ й наполягала на його одруженн╕, мр╕яла няньчити внук╕в. ╤ в╕н старався знайти соб╕ пару, старався щиро й в╕дверто, але...

Якось все не виходило. Все завжди розпочиналось так романтично - як правило, раптова зустр╕ч, блискавка симпат╕╖, кв╕ти, шампанське, шалена пристрасть, мр╕╖ про майбутн╓, спроба жити разом - от на ц╕й сам╕й спроб╕ все зазвичай ╕ зак╕нчувалось. Два, три м╕сяц╕, найб╕льше п╕вроку - ╕ вс╕ романтичн╕ стосунки в╕дступали перед натиском реального життя: грош╕, ╖й все б╕льше й б╕льше потр╕бно було грошей, як екв╕валенту добробуту, життя, майбутнього, щастя, екв╕валенту кохання. Все впиралося в грош╕. Де й д╕валося те романтичне почуття, що зовс╕м недавно кидало ╖х в об╕йми безоглядно╖ пристраст╕. Вона вимагала грошей - ╕ чим дал╕, тим б╕льше. Серг╕й ставав для не╖ приладом для добування грошей, не б╕льше. Вона вимагала грошей - адже в╕н може, варто йому лише захот╕ти, запросити нормальну оплату сво╓╖ прац╕, нормальну ц╕ну взяти , а не т╕ коп╕йки, що в╕н бере за сво╖ ун╕кальн╕ роботи: його робота варта нормально╖ ц╕ни, а вони не об╕дн╕ють, ц╕ церкви багат╕, зна╓ вона, бачила, тобто вона поки що н╕чого ще не зна╓ про цей його Ки╖вський Патр╕архат, а те, в яких автомоб╕лях ╖здять велик╕ начальники з Московського Патр╕архату, в якому золот╕, в яких д╕амантах вони ходять, як╕ швейцарськ╕ годинники (по дек╕лька десятк╕в або й сотень тисяч долар╕в!) вони носять, це вона прекрасно зна╓ - так що н╕чого, не зб╕дн╕ють його святенники, якщо заплатять нормальну ц╕ну. Хай платять!

Хоча при знайомств╕ вс╕ ц╕ ж╕нки здавались такими безкорисливими, такими захопленими його творч╕стю, такими зац╕кавленими в розво╖ укра╖нського православ"я. Й чим дал╕, тим глибше закрадалась йому в душу п╕дозра про ╖хню лицем╕рну гру з самого початку знайомства - як в ╖хн╕х прим╕тивних корисливих душах з самого того часу, коли вони д╕знавались про його профес╕ю, виникав задум про можлив╕сть заробляння великих грошей, варто лише по-доброму переконати його, вил╕пити з нього нормальну людину в майбутньому. Вся ╖хня безкорислив╕сть ╕ захоплення мистецтвом при знайомств╕ були лише лицем╕рною грою, щоб якнайм╕цн╕ше зачепитися за нього, як за джерело великих грошей у майбутньому.