Вигнання в рай (СИ)

Це сталося в к╕нц╕ зими п╕д час одного з╕ шк╕льних вечор╕в, як╕ тод╕ часто влаштовувалися в них для старшокласник╕в. Той саме веч╕р був влаштований, зда╓ться, з приводу, як тод╕ казали, чолов╕чого дня, тобто двадцять третього лютого, дня Радянсько╖ Арм╕╖, саме так, з велико╖ л╕тери, оск╕льки в наскр╕зь м╕л╕таризован╕й радянськ╕й ╕деолог╕╖, кожна чолов╕ча одиниця розглядалася перш за все, як дек╕лька зайвих десятк╕в к╕лограм╕в гарматного м"яса. Та як би там не було, а Серг╕й, як ╕ вс╕ його друз╕ залюбки в╕дв╕дував ц╕ вечори - юн╕сть, як завжди брала сво╓, не зважаючи на часи та ╕деолог╕╖. Того саме вечора все, власне, було як завжди: п╕сля належного в таких випадках оф╕ц╕озу з запопадливими промовами вчител╕в та актив╕ст╕в, коли промовц╕ запоб╕гливо намагалися переконати вс╕х у сво╓му в╕рноп╕дданому патр╕отизм╕, так наче хтось ставив п╕д сумн╕в цей ╖хн╕й безмежний патр╕отизм, був улаштований силами шк╕льно╖ самод╕яльност╕ короткий концерт, у якому вже засобами мистецтва, доступними для самод╕яльност╕, намагалися довести безмежн╕сть того ж таки в╕рноп╕дданого патр╕отизму, п╕сля чого, нарешт╕ таки була влаштована дискотека, заради яко╖, власне, й приходили вс╕ на так╕ вечори. Деяк╕ ж, найб╕льш см╕лив╕, пропускали вс╕ оф╕ц╕озн╕ заходи й приходили прямо на дискотеку. Одним ╕з таких см╕ливц╕в був ╕ Серг╕й - в╕н того вечора теж прийшов, як ╕ дек╕лька його приятел╕в, вже п╕д самий к╕нець концерту, на дискотеку, хоча й знав, що йому, як ╕ його товаришам перепаде на гор╕хи за таку явну зневагу до палких патр╕отичних почутт╕в, у яких, можна сказати , спалювала себе найсв╕дом╕ша частина найв╕рн╕ших син╕в та доньок Радянсько╖ В╕тчизни.

Це була одна з перших дискотек, на яку Серг╕й прийшов по деяк╕й зимов╕й перерв╕, адже вибитий з коловороту сво╖х безк╕нечних закохувань зимовим розчаруванням, став трохи в╕длюдькуватим ╕ т╕╓╖ зими в╕ддавав перевагу самотньому сид╕нню вдома за мольбертом чи над зошитом з в╕ршами. Але п╕д к╕нець зими кольори ставали все б╕льше похмурими, а слова все б╕льше жал╕сливими й безнад╕йними, так що йому, власне не залишалось н╕чого ╕ншого, як вирватися знову в звичну святково-дискотечну круговерть. Хоча й дек╕лька дискотек, на яких в╕н встиг "в╕дтягнутися", не дали оч╕куваного вибуху в╕дродження гостроти в╕дчуття ╕снування.

От ╕ на т╕й дискотец╕ Серг╕й з самого початку здеб╕льше бродив задуманою примарою пом╕ж купками знайомих ╕ малознайомих веселих хлопц╕в та д╕вчат. Бродив, аж поки раптом його не пронизало струмом - н╕, в╕н не зачепив голою рукою оголений електричний кабель, в╕н, проходячи повз одну з веселих компан╕й почув знайомий голос, а повернувшись на цей голос, побачив знайому ф╕гуру д╕вчини, яка повернулась ╕ глянула на нього знайомими блакитними очима...

Це була вона, Олена, Олена Задорожна з паралельного класу. Давно знайома Оленка, з╕ знайомою ф╕гурою, обличчям, очима. Але все це, таке знайоме, чомусь стало для Серг╕я наст╕льки неоч╕кувано вражаючим, що його й справд╕ неначе пронизало струмом, та ще струмом тако╖ сили, що пришпилило до п╕длоги, ╕ в╕н ще довгий час стовбичив н╕ в сих н╕ в тих, витр╕щившись на не╖ до непристойност╕ довго ╕ в╕дверто - його штовхали вс╕, кому в╕н заважав проходити й танцювати, вона вже дек╕лька раз╕в озиралася на нього, а в╕н все стояв ╕ дивився на д╕вчину. Що це було, що примусило його прикип╕ти? Постать? Обличчя? Оч╕? Можливо. Погляд? Так погляд - ╕ в ньому сп╕вчуття ╕ розум╕ння, яких в╕н так довго чекав? Можливо. А вт╕м, н╕кому ще не вдалось до цього часу, та й навряд чи колись вдасться розгадати та╓мницю кохання, та╓мницю першого погляду, та╓мницю першого дотику.

Пот╕м з динам╕ка залунала мелод╕я пов╕льного танку й Серг╕й, наче сомнамбула, п╕д╕йшов ╕ запросив ╖╖ - вона погодилась. Намагаючись якнайцнотлив╕ше об╕йняти ╖╖ задерев"ян╕лими руками, пересуваючи в такт музики ватян╕, наче чуж╕ ноги, в╕н хот╕в ще й щось промимрити належне в таких випадках, але неслухняний он╕м╕лий язик не погоджувався йому служити, очевидно, в цьому випадку не бажаючи знову повторювати т╕ банальност╕, що завжди безв╕дмовно служили при знайомствах.

- Як це ти сьогодн╕ таки вибрався на люди, - чи то вгадавши його стан, чи то просто побачивши розгублен╕сть на його обличч╕, промовила Оленка до нього першою. - А то ти останн╕м часом став зовс╕м в╕длюдником, останн╕м часом в тоб╕ зовс╕м не можна було вгадати того житт╓рад╕сного хлопця, яким тебе вс╕ звикли бачити.

- А як ти пом╕тила? Тоб╕ це було чомусь ц╕каво? - Серг╕й в╕дчув, як в╕д цих ╖╖ сл╕в його в╕дпустило зац╕пен╕ння, ╕ в╕н уже почав вести ╖╖ в танку в╕льн╕ше, впевнен╕ше.

Вона ж на ц╕ його слова лише, якось загадково посм╕хаючись, подивилась глибоким, н╕жним поглядом ╕ опустила оч╕, п╕сля чого Серг╕╓в╕ стало якось зовс╕м легко на серц╕, так легко, як не було вже дуже давно, легко й окрилено.