Вигнання в рай (СИ)

Ось ╕ цей останн╕й випадок, зовс╕м недавня його остання спроба стати с╕мейною людиною. Чого варт╕ лише т╕ ╖╖ в╕дверт╕ вибухи неприхованого гн╕ву у в╕дпов╕дь на його мовчання, коли в╕н намагався просто пропустити мимо вух ╖╖ чергов╕ "хитромудр╕" розумування щодо можливост╕ з його профес╕╓ю та репутац╕╓ю жити набагато краще - це ж просто см╕шно, маючи можлив╕сть жити "як люди", просто таки в╕дмовляти соб╕ майже в усьому. Грошей! ╤ чим скор╕ше, тим б╕льше! Звичайно, вони розлучились - ╕ це нав╕ть не так вже вразило його, як бувало спершу, все вже було наст╕льки звично й схоже, наст╕льки по-буденному, наче все так ╕ повинно бути. В╕н нав╕ть вже подумувати, що ц╕ вс╕ невдач╕ в пошуках с╕мейного щастя - це покара за його гр╕ховн╕ любовн╕ походеньки, за його легковажне ставлення до стосунк╕в з ж╕ноцтвом у минулому, за його в╕рне служ╕ння жорстокому Ярилу. Ярило не в╕дпускав його, Лада ним, вочевидь, гребувала.

Одне т╕льки добре - Серг╕й встиг виспов╕датись ще в Ки╓в╕ щодо цього останнього випадку, в╕н просто не уявляв соб╕, як би в╕н ось тепер п╕шов з ус╕м цим до отця Михайла. Хоча , спов╕дь - ╓ спов╕дь, але тим не менше.

Поступово виходячи з глибоко╖ задуми ╕ повертаючись з╕ св╕ту сво╖х спомин╕в у хату баби Горпини, Серг╕й в╕дчув, що його т╕ло прямо отерпло в╕д довгого лежання в одн╕й поз╕ - в╕н нав╕ть незчувся, як промайнув досить довгий пром╕жок часу. В╕н встав, роз╕м"яв затерплу шию, п╕д╕йшов до в╕кна, що кидало на п╕длогу яскравий квадрат веселого травневого св╕тла - сонце вже перевалило через зен╕т.

Дивно, пройшло так мало часу в╕д його появи в цьому сел╕, а яке величезне зрушення в житт╕, в душ╕. Що це? В╕н нав╕ть не уявляв соб╕, як би все це можна назвати. Переворот? Переродження? В╕дродження? Ц╕ле життя, все його життя промайнуло перед ним. Все сво╓ життя Серг╕й н╕би заново прожив. ╤ не просто прожив, а пережив. В╕н наче новим, справд╕ християнським, поглядом окинув сво╓ життя, в новому св╕тл╕ побачив усе пережите, вс╕ основн╕ в╕хи житт╓вого шляху постали перед ним.

╤ в╕н простив, вибачив сам соб╕ врешт╕-решт сво╖ власн╕ гр╕хи, так наче це вибачив йому хтось ╕нший, той хто мав право прощати вс╕м ╕ прощати все. Дивне, легке й захопливе в╕дчуття оволод╕ло Серг╕╓м: в╕н нарешт╕ зм╕г простити соб╕ сво╓ минуле, з важкого переобтяження сумл╕ння, що тягло в гр╕ховне болото замкненого кола зваб ╕ докор╕в, його минуле раптом перетворилося на просто повчальний приклад хибно╖ нерозумно╖ повед╕нки, так наче цей приклад для настанови показував йому хтось ╕нший, хто мав право повчати вс╕х - ╕ тепер Серг╕й напевне знав, як жити правильно. Всепроникаюче всевладне св╕тло ╕стини, добра й краси, джерелом якого було нове осягнення минулого, осяяло як тепер╕шн╓ життя, так ╕ перспективи майбутнього. Настр╕й всепрощення й безмежно╖ любов╕ до всього св╕ту, нав╕яний образом Оксани, опанував його - так, це був образ Оксани, через який Серг╕й, неначе через чар╕вний кристал, побачив себе, сво╓ минуле й майбутн╓, побачив весь св╕т, побачив Бога - ╕ став новою людиною.

Сонце спускалося вже з зен╕ту, весняного житт╓дайного зен╕ту. Вийшовши з хати Горпини Степан╕вни п╕д враженням сво╖х дивовижних роздум╕в ╕ осяянь, Серг╕й пройшов стежиною через город, вийшов до Дн╕пра ╕ п╕шов понад р╕кою, як кажуть, куди несли ноги. Сонце по-весняному пестило неозор╕ простори лаг╕дним весняним теплом, яке розносив вус╕б╕ч юний в╕терець, зм╕шуючи солодкий аромат весняного цв╕т╕ння з терпкуватим духом новонароджено╖ зелен╕ й обдуваючи обличчя Серг╕я, який на повн╕ груди вдихаючи цей могутн╕й весняний дух, неначе наст╕й безсмертя, все йшов ╕ йшов уперед, немов хот╕в д╕йти до того вт╕каючого виднокола, де зелений океан земл╕ зливався з син╕м океаном неба. Аж ось, попереду забовван╕в курган, один з тих в╕чних вартових укра╖нських простор╕в, насипаний чи то рукою природи, чи то руками предк╕в. Д╕йшовши до кургану, Серг╕й зупинився перед ним , мов перед нерукотворним храмом, храмом природи, храмом весни. Навколо кургану росло дек╕лька тополь. Вийшовши на самий верх пагорба, Серг╕й зупинився, заплющив оч╕. Ось воно. Нарешт╕. Лада. Ярило в╕дступав. Надходила Лада. Лада перемагала...