Вигнання в рай (СИ)

- Не знаю, не знаю, - задумливо подивився Сергй на двчину, яка в цей час являла нби уособлення вдчаю. - Можливо, ти й маш якусь рацю щодо вашого мсцевого приходу, але ж, якщо це дйсно так, то треба просто боротися з цим. Адже, повр мен, багато бльша, я думаю, дуже набагато бльша частка церковних громад живуть зовсм з ншими, справжнми, заповданими Христом, цнностями. Як приклад, я мг би тоб навести хоча б от того ж отця Михайла з села Веселого пд Кивом, де я цле лто розписував храм. таких, я думаю, дуже багато. Повр мен, ро. Я в цьому впевнений.

- Я справд врю тоб в тому, що ти дйсно впевнений, але не бльше. це лише доводить мо попередн припущення про те, що ти, Сергю, зберг сво переконання у бльш деалстичному вигляд, анж я, хоча й прожив на свт дещо довше. Втм, досить вже про це, - махнула вона рукою з звичним вже для не вдчуттям зневри, потупивши оч долу. - А втм, - вона раптом скинула на Сергя оч, в яких неждано зажеврло щось схоже не те, щоб на надю, а на глибоко прихований душевний порух, який мг би вилитися натяком на можливсть над, - втм, чого тльки не бува на свт. Тим паче, що втрачати мен й справд таки нчого.

Вона раптом описала правою рукою коло над головою, потм вказвним пальцем ц ж руки показавши на сво вухо, пдтвердила ц сво жести красномовним виразом обличчя, з чого Сергй врешт таки зрозумв натяк на те, що хня розмова в альтанц можливо прослуховуться - на що вн ствердно кивнув головою двчин у вдповдь.

Вона ж, у свою чергу, тихенько встала, вийшла з альтанки й, поманивши рукою Сергя йти слдом, пшла сама якомога обережнше в глиб саду. Пройшовши так доглянутими стежками саду деклька десяткв метрв, вони зупинились, ра пдйшла до одного з дерев обперлась об нього спиною, повернувшись обличчям до Сергя, який пдйшов став перед нею. постать, загорнута в теплий халат, поцяткований строкатими химерними взерунками, нби злилася з казковою грою свтла тн, а обличчя, вирзьблене мсячним сяйвом боротьбою над з вдчам, було нби породженням краси оснньо ноч, велично краси вдходу в небуття.

- Н, я прекрасно розумю дику навнсть мо миттво слабкост, - в очах знову замлола грка роня глузування вже над самою собою, - я прекрасно розумю, що ти цлком моврно, як бльшсть звичайних людей, можеш просто нстинктивно вдавати з себе праведника, аби лиш виглядати так, як цього вимагають примарн деали морал. А й така можливсть, що ти, будучи людиною мого дядька, який запросив тебе, цлком свдомо вдаш з себе зразкового християнина, щоб тим певнше втертися до мене в довру. Можливо...

- ро, - перебив Сергй, який з усього цього зрозумв лише те, що в серц ц молодо красиво двчини вдбуваться якась пекельна боротьба мж надю вдчам, - чесно кажучи, я зараз з твох слв мало що зрозумв, а зрозумв бльше через тво оч, що тоб дйсно зараз дуже, дуже не легко. я готовий всм, всм, чим тльки я в змоз, допомогти тоб, тльки б знати чим я можу допомогти.

- Добре, добре, - якось машинально, нби тим часом зважуючись на щось, промовила ра. - Я повнстю даю соб звт у тому, що все це може бути лише оманою. Бльше за те, мй життвий досвд просто примушу мене думати, що все це тльки й може бути оманою. Але... Але розумш, - вона знову довгим прискпливим поглядом подивилася Сергв в оч. - Я давно вже, не пам"ятаю вже з яких пр, можливо навть ще нколи не бачила таких очей, як у тебе, Сергю. Таких прозорих, чистих, чесних, таких глибоких проникливих очей. Хоча, можливо, винне в цьому лише мсячне сяйво, в якому я бачу тво оч, - все ж не втрималась вона вд жарту. - От бачиш, я й тут знову з"хала на роню. Такий от у мене життвий досвд. Я в усьому звикла бачити подвйне дно, завжди звикла шукати пдтекст, виявляти обман. Я звикла до цього, адже таке в мене завжди було й оточення: оч з подвйним дном, слова з пдтекстом, оманливий голос - такими були завжди оточуюч мене люди. А от ти, ти - це щось зовсм нше, тво оч, тво слова, твй голос - це щось нове, невдоме, щось зовсм нше. Тоб хочеться врити. Тоб хочеться вдкрити душу. Не знаю, може це тльки ефект першого знайомства, через який ми готов вдкрити свою душу першому-лпшому випадковому тимчасовому супутнику. Н, - ршуче заперечила вона, нби намагаючись переконати себе саму, - ти - це зовсм нше. А втм. Втм, хай там що, а мен й справд таки нчого втрачати, та й подлитися свом болем мен все одно бльше н з ким, - подивилась вона Сергв в оч. - Та й часу в мене залишилось зовсм обмаль. Можна сказати, часу в мене зовсм не залишилось. Так що ти - це, можливо, моя остання надя залишити на цьому свт хоч якусь всточку, хоч якесь пояснення того, що з мною невдовз станеться...

- Ти говориш загадками, ро. Причому, загадками якимись не дуже веселими. Вдверто кажучи, моторошними загадками говориш.