Вигнання в рай (СИ)

- Тобто, все було майже за Шекспром, щоправда я була дещо старшою за Джультту, а вн був дещо старшим вд Ромео. Наше кохання було безмежним, ми мряли бути все життя разом. Я мряла народити вд Славка дитину. Славко - це мй Ромео. Колишнй, - додала вона грко обличчя пересмикнуло пориванням до плачу, з яким вона все ж таки упоралася. - Коли ж мй дядько, вн же мй опкун, дзнався, що я вагтна, вн запропонував мен вбити мою дитину - вн хотв, щоб я зробила аборт, - обличчя знову пересмикнуло, на цей раз вже конвульсю гнву. - Я на вдрз вдмовилася. На що мй названий таточко вдповв, що нема проблем, що йому не потрбна моя згода, вн запросто зробить це з мною й без мо згоди, насильно. Але потм вн передумав. Я думаю, вн виршив, що зовсм не завадило б мати при соб про всяк випадок ще й онука, який би мг стати в руках мого дядечка свордним заручником, який гарантував би мою правильну поведнку допоки я жива, а в раз мо загибел став би мом спадкомцем, над яким дядечко мг би знову взяти опкунство. В усякому раз, я впевнена, що якраз так резони зупинили мого нового татуся в його намр насильно позбавити мене мо дитини, хоча, звсна рч, мен вн пояснив сво ршення зовсм ншими своми намрами - вн, бачите, якнайблагородншим чином не хоче мене так сильно засмучувати й позбавляти можливост стати матр"ю т. д. т. п. - манрно, з рончним виразом на обличч, змахнула вона рукою.

- А чому ти так виршила, що вн сказав тоб неправду, - вже трохи оговтавшись вд такого вражаюче несподваного ззнання рини про дитину, як мг спокйнше спитав Сергй, - може й насправд в його душ затрпотла свята любов до свого майбутнього онука? Може...

- Може, може! - не давши йому закнчити вигукнула гнвливо, намагаючись пародювати Сергя. - "Затрпотла", "свята любов"! Ти хоч чуш, що ти говориш? Про кого ти говориш? "Свята любов"! Свята ти простота. Та мй дядечко без розрахунку отримати якусь матеральну, грошову вигоду нколи в житт й кроку не ступить. Та якби й справд в нього був намр ощасливити мене народженням сина, а себе народженням онука, - вже спокйнше продовжила вона, - то для чого б вн тод розлучав мене з сином, а себе з онуком?

- Як це?

- Щойно я народила сина, мй дядечко вдразу ж спровадив свого новонародженого онука кудись подал, повдомивши мене лише, що мй син виховуться доброю, надйною годувальницею.

- А чим же вн пояснив тоб так сво д?

- Сказав щось на кшталт того, що так, мовляв, буде краще, що я ще дуже юна, сама ще майже дитина, мен ще треба вчитися все таке нше. Хоча насправд, я впевнена, вн мав сво, цлком визначен намри, свою користь. Для чого б вн, - знову, без будь якого переходу, перейшла ра з спокйного тону розмови на рзкий майже викрик, - для чого б вн, якби хотв зробити мене щасливою, для чого б вн убив мого коханого Славка? Для чого?

- Не зрозумв, - трохи аж розгубився Сергй, - хто кого вбив? Чи мен щось не те почулося?

- Мй дядечко убив мого коханого Славка, батька мо дитини. Звичайно, все було зроблено так, нби це був нещасний випадок. Вс й дос переконан, що це був нещасний випадок. Але я абсолютно точно знаю, що його вбили, його вбив мй дядечко. Ясна рч, вн сам особисто цього не робив, вн тльки вддав наказ.

- А ти не помиляшся?

У вдповдь на Сергве запитання рина лише кинула на нього такий погляд, з якого той цлком певно зрозумв усю навнсть свох сумнвв в словах.

- А тепер настала моя черга, - коротко додала вона вмовкла.

На довший час знову запанувала тиша. Сергй лише чув, в якому тяжкому, надсадному вддихов здймалися й опускались зболен двоч груди, так наче вона щойно пробгла старську дистанцю.

- А тепер настала й моя черга, - повторила вона, порушивши тишу. - Нам двом з мом дядечком мало мсця на цй земл, в цьому житт, я повинна поступитися свом мсцем.

- Та невже це й справд так невиправно, - Сергй все ще не мг до кнця поврити в усе, що вн щойно почув. - Невже й справд нчого не можна вдяти. Не можу поврити в те, що яксь там статки можуть бути причиною для того, щоб творити так злочини, щоб так чинити з рдними, найрдншими людьми... - вн подивився в обличчя рини знову зтнувся очима з тим поглядом двчини, який знову безапеляцйно вказав лише на всю безнадйнсть Сергво навност.

Вони знову деякий час мовчали, намагаючись не дивитися одне одному в оч.

- А може тоб просто треба кудись втекти, - спробував уже бльш приземлено пдйти до справи Сергй

- Пам"яташ таку радянську органзацю, як КДБ? - поблажливо посмхнувшись, вдповла рина. - Хба можна було десь сховатися вд хнього всевидячого ока? Так от КДБ у порвнянн з можливостями мого дядечка - квточки. Все найкраще, що було в КДБ, тепер на служб у таких, як мй дядечко, куди б я не втекла, сховатися я все одно нде б не змогла. Та вже й зараз мй дядько не спуска з мене очей, особливо ж вдчутно це стало останнм часом, мабуть, у зв"язку з мом скорим повнолттям. Та ти й сам сьогодн був свдком тако настирно суперопки з боку мого опкуна, коли заступився за мене перед Гринею.