Вигнання в рай (СИ)

Н звуки вдкривання Сергм вкна, н його стрибок надвр, н кроки його наближення нтрохи не стурбували рину, занурення у страждання було настльки глибоким, що зовншнього свту для не не снувало - сидячи на лав, вона безвльно опустила голову на складен на стол руки важко, навть надсадно, з легким стогоном, дихала, нод переходячи на схлипування. Сергй довго стояв бля альтанки, переймаючись щирстю якогось непдробного й непереборного горя. Якогось? Але якого? Взагал то, рине становище доньки олгарха на перший погляд повинне було б давати привд скорше для заздрощв щодо щастя, а не для спвчуття непереборному горю.

- ро, - якомога спвчутливше й тихше, щоб не сполохати, промовив Сергй, але, побачивши, що двчина няк не зреагувала, повторив уже дещо гучнше, - ро...

- Ох! - похопилась вона, миттво зввши голову утупивши в Сергя невидющий погляд червоних заплаканих очей на мокрому вд слз обличч.

- Не лякайся, ро, - поспшив заспокоти Сергй, - це я, Сергй, той самий художник, що прихав до вас реставрувати храм, ми сьогодн познайомилися з тобою на вулиц.

- Сергй, - полегшено вдтхнула рина, але потм знову дещо насторожилась. - А ти як тут опинився?

- Нчого дивного в цьому нема, - постарався якнайспокйнше вдповсти Сергй. - Ти повинна була б взяти до уваги, що альтанка знаходиться прямо перед моми вкнами, - показав вн на вкно сво кмнати, що виходило в сад.

- Так, справд, - з якимось полегшенням, але трохи безвльно погодилась вона й вдвернулася, щоб витерти на обличч сльози, хоча це вже, власне, було запзно. - Але ж, - вираз тривожно недоври знову повернувся на обличчя, - ти вже повинен би давно спати, мабуть, за сьогодн стомився?

- Так, звичайно, я сьогодн дуже втомися, - погодився вн, - але заснути все ж няк би не змг, винна в цьому ти, ро.

- Я? - здивовано озирнулась вона навкруг, наче шукаючи причину, з яко вона могла б не дати заснути комусь.

- Мене розбудили тво ридання, - наважився Сергй дещо пожартувати, щоб спробувати хоч трохи розважити двчину, хоча й усвдомлював, що жарти в такй ситуац не дуже доречн.

- Мо ридання? - з якимось провинним виразом на обличч, з якого Сергй зробив висновок, що його легкий жарт не вдався, бо ра його не зрозумла, виходило, що й таки й справд було не до жартв.

- Та н, вибач, - поспшив вн виправити свою помилку,- це я так невдало спробував пожартувати, хотв тебе хоч трохи розважити. Але, мабуть, таки й правда, що благими намрами вистелена дорога в пекло. Бачу, що тоб зараз зовсм не до жартв. А втм, - Сергй зайшов соб до альтанки й св напроти рини. - Втм, причиною мого безсоння й справд таки стала саме ти, ро. Так, так, - лагдно промовив вн, вдивляючись у здивовано заокруглен оч, - мен не дали б заснути т тамниц й питання, що оповили мою душу десь вд середини сьогодншнього дня з мит мого з тобою знайомства через дивнсть обставин нашого з тобою знайомства, через ще бльшу дивнсть нашо ново зустрч цього ж дня, через ту незрозумлу загадковсть втамниченсть, яких ти забагла надати нашому з тобою знайомству - все це й ще багато ншого, що з цього виходило якраз не дало мен сьогодн заснути. А тут я ще бачу серед ноч перед вкном мо кмнати, як молода, здорова, красива, а до того ще й дуже заможна двчина побиваться в якомусь незрозумлому гор замсть того, щоб радти й насолоджуватися щастям. Погодься, що це не може залишити байдужою жодну людину. Мен не залишалося нчого ншого, як вийти зараз до тебе, щоб, якщо не вдасться повнстю втамувати свою цкавсть стосовно всх свох питань, то принаймн спробувати, якщо ти дозволиш, якось допомогти тоб перебороти депресю, адже депреся ма здатнсть завершуватись дуже несподваними, навть фатальними вчинками, а мен, знову ж як всякй людин, цього дуже б не хотлось. Що ти з цього приводу думаш?

- По-перше, я думаю, що ти, Сергю, не зважаючи на свй вк, адже ти старший вд мене, зберг у набагато бльше недоторканому стан, нж я, свй оптимзм щодо характерних рис людсько природи, - мова була водночас розчаровано гркою й спвчутливою. - Кожного разу, коли ти, нби "виправдовуючи" сво найкращ вчинки й душевн порухи, говориш, що так би вчинила кожна людина. А от я з свого, може й не занадто за часом довгого, але дуже переконливого досвду, можу авторитетно стверджувати, що так би вчинила не кожна, далеко не кожна людина. А те, що, як ти сказав, я людина заможна, то, по-перше, я тльки нби заможна, а по-друге, моя нби заможнсть тльки дода мен доказв у мой переконаност в далеко не романтичнй оцнц справжньо людсько природи. А депреся? - вона грко посмхнулася. - Депреся може спричинити фатальн наслдки? А якщо це саме фатальн наслдки спричинили депресю? Чи може бути ще щось бльш фатальне? - останн слова вона вже вимовляла настльки задумливо, що складалося враження, нби вона вже забула про снування спврозмовника розмовля сама з собою.

- Знову загадки? - звернувся Сергй до двчини, але ра була повнстю поглинута свом думками й аж няк не зреагувала на його запитання.