Вигнання в рай (СИ)

- Що ж, геть вс загадки. Нехай не буде мсця жоднй загадц на цьому свт, - тоном людини, що спалила за собою вс мости, промовила рина. - Ти цкавився мом тепершнм станом. Що ж, на все своя причина. Дивися в корнь, як казав один розумник. А корнь всх мох турбот поляга в тому, що два тижн - це максимум, це межа, це лмт мого снування на цьому свт. Н, два тижн - це, звичайно, крайня, деальна межа, насправд ж, мен, ясна рч, нхто не дозволить досягти ц меж, пду я звдси, ясна рч, ранше. Можливо, навть завтра. А може, й сьогодн, псля нашо весело вечер, за якою я, цлком можливо, з"ла, або ж випила якусь гидоту, яка вже вдправля мене на той свт. Що, мабуть, думаш, маш справу з хворою на параною? - звернулася вона до Сергя, в погляд якого побачила здивовано недоврливий вираз. - На жаль, це не так. На жаль, це не хвора уява шизофреника, а справжня грка дйснсть. Рч у тм, що рвно через два тижн я стаю повнолтньою, тобто я стаю зовсм повносправною спадкомицею всього, всього нажитого мом батьком, але не цим, так званим, чи то батьком, чи то дядьком, а мом справжнм батьком... Добре, - пдняла вона руку, побачивши на обличч Сергя вираз нерозумння, - добре. Бачу, що треба почати з початку. З самого початку, щоб для тебе все стало зрозумлим. Рч у тм, що все те, чим зараз волод мй дядько, Семен Павлович, насправд свого часу нажите й зароблене його рдним братом ваном Павловичем, от цей самий брат Семена Павловича ван Павлович якраз мом справжнм батьком. Точнше не , а був, оскльки мого батька вже нема в живих. Вн помер. Тобто, помер - це не зовсм правильно сказано, - вона прискпливо, нби перевряючи щось, подивилась Сергв в обличчя. - Його вбили. Його вбив його диний брат. Так, так, той самий, тобто цей самий Семен Павлович, мй дядько, який зараз назива себе мом батьком, в його батьквськ почуття до мене вс врять, адже свох дтей у нього нема, як нема й дружини, вн так пклуться про мене, так гладить мене по голвц, так подарунки мен купу, з таким птетом береже пам"ять про свого старшого брата, а мого батька, вана - ще б пак, адже псля смерт брата вн став мом опкуном , вдповдно, фактичним власником всього того величезного багатства, яке було нажите тяжкою працею мого батька. Але ж термн його опкунства ма скнчитися в момент досягнення мною повнолття. А повнолтньою я стану рвно через два тижн. А розлучатися з тими величезними статками, як повинн стати невдовз мою власнстю, мй дядечко, звсна рч, не хоче. не хоче настльки, що вже приготувався розлучитися з мною, причому розлучитися назавжди. Вн уб" й мене, як убив свого часу мого батька. станеться це, звсна рч, до того моменту, як я досягну юридичного повнолття, аби не спокушати долю можливстю того, що я, ставши юридично спроможною, викину якийсь коник позбавлю назавжди мого рдного дядечка можливост втшатися тими, майже казковими, можливостями, якими вн втшаться зараз завдяки величезним статкам. Я думаю, що я зараз все пояснила досить дохдливо? - з деяким сумнвом спитала вона.

- А твоя мати? - питанням на питання вдповв Сергй, який псля того, що почув, ще не зовсм був готовий поврити в почуте, адже все це було таким незвичним, таким неймоврним для нього.

- Серце, - повльно тихо вдповла двчина. - В матер були дуже поган справи з серцем, вона померла вд хвороби десь за два роки до того, як не стало батька. Сирота, - з домшкою гркого кепкування над самою собою додала вона. - Але сирота, як сам розумш, не така вже й бдна. Хоча, в мому випадку краще було б бути сиротою бдною. В усякому раз, так було б безпечнше, - останн слова ра промовляла вже з долею т безрадсно задуми, яка знову повертала до грко реальност життя.

останн слова, нби важкий камнь потягли розмову в глибину важко тужно мовчанки, пд час яко Сергй все сильнше й сильнше переймався моторошнстю безвиход й болю, серед якого опинилося це молоде, прекрасне, таке тендтне, таке плекане й пещене створння.

- В мене син, - зненацька, нби розпанахавши незрушне тло тиш раптовим помахом незримого сталевого клинка неймоврно правди, рзко, майже окриком, промовила рина поринула допитливим незрушним поглядом у здивован оч свого поврника.

- Тобто... - тльки й змг вичавити з себе ошелешений неочкуваними словами Сергй.