Unknown

Український націоналізм вчув слово сивоголового гра­фа. З появою у Львові перших загонів гітлерівських військ вихованці митрополита змагаються в масових вбив­ствах зі своїми німецькими наказодавцями...

Митрополит теж не ловить гав. Він благословляє сол­датів Адольфа Гітлера, він відправляє молебні за перемо­гу нацистської Німеччини, він закликає віруючих видава­ти в руки гестапівців радянських активістів, він умовляс землеробів збирати врожай для Німеччини, дозволяючи їм працювати з цією метою навіть у святкові дні, він явно-славно допомагає окупантам організувати і попов­нювати ряди яничарської дивізії СС «Галичина». ⁶⁸

Але мрія про східне віце-папство на цей раз виявила­ся безплідною, не виправдали себе також надії графа на перемогу нацистської Німеччини. Зі Сходу чути залізну ходу відплати, радянські війська одержують перемогу за перемогою.

Між тим бандерівські вихованці Шептицького вкрай розперезались. Озброєні гітлерівцями і проінструктовані гестапівцями, вони несуть катування і загибель мирним селам і містечкам, передусім польському населенню. Але митрополит мовчить, як мовчить і в страшні дні масового винищення євреїв. Якщо він і засуджує зрідка вбивства, то тільки міжусобну бійку між фашистськими групами Бандери і Мельника та вбивства... німецьких поліцаїв.

Та ось графа оповив великий сум: радянські війська ви­зволили Львів, наближається час визволення всієї Украї­ни. В очах митрополита і його прибічників, що не встиг­ли втекти з німцями, світиться страх, пом’якшуваний лише надією на близький конфлікт Радянського Союзу з англо-американцями. Завжди добре поінформований Ва­тікан підтримує ці надії, проте час не чекає і наполегли­во вимагає від митрополита засудження бандерівських звірств, що тривають, тим більше, що серед спійманих учасників і співучасників убивств виявляються підвідомчі йому священики.

Після довгого роздуму Шептицький на черговому со­борі на словах засуджує українсько-німецьких вбивць, але це засудження не виходить за стіни митрополичого пала­цу: найближчий помічник і спадкоємець Шептицького ректор духовної семінарії Сліпий ховає послання в дов­гий ящик.

Через деякий час граф помирає, ключі від греко-ка- толицької церкви, волею папи і Шептицького, приймає Иосиф Сліпий. Проте від цього нічого не змінюється, святоюрський енклав надалі залишається місцем темних контактів і контрактів, а його закапелки — ідеальним притулком для фашистських рицарів довгого ножа.