Unknown

«До мого відома дійшло, що Національні збори в най­ближчому майбутньому мають намір поставити на поря­док денний конституційні реформи, серед них закон про проголошення республіки. Якщо це відповідає дійсності, то, користуючись державним правом угорських кардина­лів, яке існувало протягом 900 років, я заявляю протест».

Таким владним тоном розмовляли колись абсолютні монархи з своїми міністрами. В 1945 році католицький кардинал Йожеф Міндсенті намагався розмовляти так само з народним урядом. Що це — зазнайство? Манія величі?

Ні те, ні друге. Кардинал Міндсенті, примас Угорщи­ни, архієпископ естергомський і прочая, прочая, говорив тут не тільки від свого власного імені, від імені «скрив­дженого» реформою власника 825 тисяч хольдів землі. Його устами говорила вчорашня Угорщина, Угорщина пихатих, буйних феодалів, звиклих на кістках і крові угорського та інших народів будувати свою сумнівну сла­ву і своє безсумнівне багатство.

На початку 1945 року Радянська Армія визволяє Угорщину, і влада в цій країні переходить в руки народу.

Реакція скаженіє, вона вдається до авантюристських витівок, сподіваючись, що з допомогою англосаксонських протекторів їй вдасться відновити феодально-буржуазний

лад. Але всі її змови кінчаються, як правило, в судовому залі, на лаві обвинувачених. Піднятися вище цієї лави діячам реакції ні разу не вдалося: пробуджений до жит­тя угорський народ змітає їх із свого шляху.

Тоді на першому плані з'являється Міндсенті. Чого не зробили цивільні диверсанти, те, на думку недобитків реакції, зробить диверсант в єпископській митрі, за яким стоїть Ватікан, за яким стоїть католицька церква, за яким стоять сотні років традицій і забобонів, що, мовляв, допоможуть кардиналові оволодіти настроями й думами мас, а потім штовхнути ці маси проти народного уряду, проти переможної народної демократії. Це була спекуля­ція великого масштабу.

І Міндсенті діє, діє чимраз сміливіше, чимраз нахаб­ніше. Він сипле, наче з рукава, пастирськими листами, посланнями, а його підвладні і прихильники зачитують ці антиурядові прокламації з амвонів, друкують їх у ка­толицьких газетах, розповсюджують у вигляді листівок, ватіканське радіо розсилає їх на хвилях ефіру. Маловідо­мий раніш кардинал раптом стає героєм дня на сторінках американської й англійської преси, захоплений папа шле йому благословення за благословенням. Підбадьорюваний похвалами Уолл-стріту і Ватікану Міндсенті лізе з нога­ми на стіл. Тепер кожний захід уряду натрапляє на живу перешкоду в особі розперезаного кардинала.