Unknown

їхній «сатиричний» журнал — це помийниця, повна кінських дотепів, брудних наклепів та найзвичайнісінь- ких ординарних доносів. їхнє культурне середовище — це невеличке кубло, повне дрібних амбіцій, пліток та інтриг. Вистарчить, щоб меценасова X. зрадила чоловіка з редактором У. у прияві директора 3., і цілий культурний центр заворушиться, загомонить, заповнить на який тиж­день кав’ярні, щоб опісля знову заснути до чергового скандалу. Дрібна повітова скандалістика — оце зміст жит­тя носіїв «ідеї». Скандал став для них хлібом щоден­ним, без нього вони — як риба без води. Під зморщеним чолом «борця за ідею визволення неньки» ховають душу звичайнісінького жуліка. Крадуть, і крадуть грубо, по- простецьки. Крадуть в культурних інституціях, крадуть в економічних установах, крадуть без краю і в літературі.

Наймолодші і найбільш поетичні квіти нації створили восени минулого року літературну організацію «Листопад». Про напрямні праці тієї групи невідомо, та зате відомо, що її головою є пан В. Лопушанський, з якого останнім твором ми матимемо сьогодні честь ближче познайоми­тися. Спинимося на ньому довше хоч би тому, що цей твір чільного представника «Листопада» характеризує не тільки творчість групи, але й творчість загалу літераторів тутешнього фашистівського табору.

«Гомін душі» — це третій, здається, з черги більший твір многонадійного молодця. Читачі вибачать, якщо ми не матимемо змоги перевести порівнюючих студій на під­ставі попередніх творів вищезгаданого автора, та здога­дуємося, що певний поступ у розвиткові талану є, це пізнати хоч би з того, що в останньому творі слідно вже певне начитання автора. Справді, якщо б Стефан Же- ромський * ще жив, міг би мати деякі претензії до шан [овного] репрезентанта, який так захопився його останнім твором «Ргге<і\УІ08піе», що трохи не присвоїв собі його вповні, змінивши тільки фірму, заголовок, імена та мову. Та настільки недосвідченим автор не був. Він, очевидно, мав тільки шляхетний намір виявити свій по­див до чужого генія (де ж тут шовінізм?..) та доказати своїм землякам, що й українець зуміє писати не гірше Жеромського. Чи це вдалося авторові — про те видасть осуд історія української літератури, якщо писатиме її Боднарович або який інший Голубець.