Unknown

Побіч нього сидів молоденький напомадований секре­тар, що теж нудьгував па провінції і майстерно вислуго- вувався своєму начальству, леліючи одну мрію — попасти колись у Варшаву й ходити бодай раз у тижні на дан­синг у «Адрію». Саме коли мрійник-секретар добув нове блискуче перо, його покликав предсідник трибуналу й щось пошепки сказав йому на вухо. Тоді секретар підійшов до підсудного й чемно повідомив його, що він матиме адвоката від уряду. І в цю ж саму мить адвокат з’явився. Він зашарівся від зимна чи зі збентеження, що дав судові на себе чекати, поклонився трибуналові й, навіть не подивившись па свого клієнта, побіг до столика й тремтячими руками почав розгортати акти. Він був людина молода, на першому році адвокатури, а що його батько був тільки кравцем у Білостоці, він не мав змоги розрекламувати як слід своєї канцелярії й тому досі не мав клієнтури. Сьогоднішня справа — була першою по­важною справою, що її накладено на нього. І хоч дово­дилося йому захищати за песячі гроші з судової каси (клієнт був незаможний) , він радо взявся до цього й цілу останню ніч просидів над актами, що мали вирішити долю двох людей: його, як адвоката, і Гната Орестюка, як обжалованого. Він знав, що наглий суд — це справа по­важна й що по всій країні скрипіли шибениці. Крім того, він за цей рік мав змогу пізнати суддів, що вели цю справу, і був свідомий того, що і його єврейське похо­дження, й прізвище Любомирський гратимуть в обороні теж свою роль. Тому коли розкладав акти, в нього трем­тіли руки.

Зате не тремтіли вони в Гната. Коли ввійшов трибу­нал, в ньому затривожилося щось, і він почував себе як самотній, затравлений заєць між хортами. У рідких по­глядах, що вряди-годи кидали в його бік судді, прокурор і жандарм, він бачив стільки презирства, легковажності, що, здавалося йому, коли б хтось запропонував дати йому й п’ять років в’язниці, ніхто з тих панів і словом не заперечив би. Таким дрібним і непотрібним бачив Гнат себе в очах суддів. І коли ввійшов адвокат, Гнатові легше стало на душі, і він повеселішав. Хоч і знав, що цей молодий низький адвокат не рівня самовпевпеним суво-

рим суддям, він все-таки радів, бо не був уже такий са­мотній і безпомічний, бо сидів побіч нього хтось, хто ясніше міг виказати суддям, що немає чого їм завдавати собі стільки труда з-за такого падлюки, як Миколайчик.

Гнат заспокоївся. Він був спокійний і тоді, коли предсідник сказав його прізвище, навіть повеселішав, що вже це почалося й що за годину-дві ці суворі пани підуть собі обідати, а він тим часом шукатиме по місту Гапку. Чотири дні,— ні! За чотири дні вона не могла пропасти. Гнат заспокоївся зовсім.

2

Допитував предсідник і його сусіда з правого боку. Цей, з лівого, мовчав, як мовчав завжди, коли обжало- вував прокурор з моноклем. Питали те, що й у поліції й що слідчий. І тому, що вперше за цей тиждень легше було на душі Гната, він з охотою оповідав і про село своє, і про Миколапчика-зайду, що в нього сливе півсела запозичалося. Він вираховував на своїх чорних пальцях, скільки господарів у селі зруйнував Миколайчик, скільки людей своїми доносами в тюрму запроторив, і не ставало йому пальців.

Гнат запалився. Він в обличчі суддів обжаловував Ми- колайчика й обжаловував дідича з сусіднього села, що платив Миколайчикові, і той привозив на панські поля страйколомів.

Предсідник кривився безустанку, правий його сусіда обурено щось говорив йому на вухо, а прокурор мрійли­во дивився у вікно.

Гнат розповів ще про те, як зненавиділо село Мико- лайчика й як прагнуло його позбутися. Та Миколайчик на все це тільки посміхався і щовечора ходив з комен­дантом у корчму. І трапилося цього вечора таке (це було день після того, як десятьох з села вивезли до Новогру- док), що Миколайчик самий вертав домів. Це помітили деякі, про це довідався і Гнат. Тоді вони удесятьлюда пі­шли за Миколайчиком та наздогнали його, коли входив уже в свою хату. Але люті це не могло вгамувати. Гна­та поставили з костуром позад хати, щоб не виковзнув- ся Миколайчик, а тоді побили в нього шибки. Гнатові не довелося довго чекати. Надбіг Миколайчик простісінь­ко на нього й так швидко біг, що й не встиг Гнат

костуром замахнутись, як той щез у лозині і звідтам післав у Гната кулю, та задалеко було, і вона лише над вухом Гната просвистіла. Опівночі приїхав з міста автом великий відділ поліцаїв, і тоді всім десятьом стало ясно, що нічого добра чекати. Коли збудили Гпата, він пручався спочатку, та, як згадав про Гапку та про те, що станеть­ся з нею, коли його посадять у слідство па півроку, за­горнув її в кожух, узяв на руки, замкнув хату на ключ і побрів з дев’ятьма товаришами через білі поля в на­прямку ід кордонові.