Unknown

– Помри, людино, – крикнув вампір і кинувся на нього.

Ден прокинувся зі страшним головним болем. Дезорієнтація, озноб по всьому тілу і запаморочення повернулися, як в той раз, коли він лежав на вівтарі Ескуро.

Над ним стояв Калдер.

– Агов, братику, живий?

– Що трапилось? – тремтячим голосом запитав Ден.

– Це драконоподобне щось припечатало тебе своїм хвостом прямо в землю, прикинь, – вампір вказав на обезголовлену істоту поряд. – Ймовірно друга порція крові вже припинила свою дію. Ль'от відрубав йому голову, тому час прокидатися.

Вампір різонув свою руку ножем і підійшов до Даніеля.

– Час приймати ліки.

Ден став жадібно ковтати кров.

– Ось так, друже. Не поспішай.

– Припиняйте свої збочення, скоро ця тварюка оживе, – Ль'от вказав на тіло істоти. – Не хочу бути тут в цей момент.

– Згоден, здорованю, – відповів Калдер. Потім звернувся до Дена. – Йти можеш, друже?

– Так, мені вже краще, – відповів той.

– Це добре, а то через пару годин тобі світить важлива справа. Треба буде заглянути декуди і витягнути декого.

– Про що ти?

– Побачиш, малий, скоро все розповім.

За кілька годин ходу вони зупинилися біля невеликої скелястої ущелини.

– Ми на місці, – сказав вампір.

Ль'от скинув з себе меч, який був у наспинних ножнах, звільнив плечі від сумок, дістав згорток з їжею і велику флягу.

– На, перекуси перед справою. Сили знадобляться.

Ден ковтнув води з фляги і розгорнув їжу.

– Так що там? - запитав він.

– Чув про ріку Стікс? Так, ос це – спуск до Харона. Вхід у пекло, – відповів вампір.

Даніель похлинувся.

– Нам потрібна допомога однієї важливої людини, без якої наші шанси невеликі. Я не хотів би звалювати все на тебе, але тільки ти можеш спуститися в пекло і повернутися, прихопивши з собою пасажира. Тільки у тебе досить монет Харона, щоб відкупитися у перевізника.

– А як я його знайду? Я жодного разу не був в пеклі.

– Пекло – це найзаплутаніший лабіринт. Вийти з нього вкрай складно, але у тебе вийде, друже. Вампірське чуття. Використовуй його. Ми два тижні відпрацьовували його на тих тварюках, яких вбивали. Просто довірся йому і у тебе все вийде. Друже, ми без тебе не впораємося.

Ден мовчки доїв м'ясо і випив ще води.

– Кого потрібно витягнути?

– Старця Озахара.

– Того пророка, який придумав ось це все? Що він забув в пеклі? За які гріхи?

– Гріхи, – посміхнувся вампір. – Поняття пекла і раю перебільшені самими людьми. Тобі не обов'язково буде виписаний квиток в пекло, якщо ти будеш відчайдушно грішити, ненавидитимеш церкву і не дотримуватимешся заповідей. І навпаки, якщо все життя живеш праведно, плекаєш біблію і шануєш ім'я Господнє, не ображаючи навіть комарика, то це не означає, що після смерті тобі світить вічна прописка в сонячних ваннах раю.

– А як тоді?

– Я й досі не маю досконального поняття, як це працює, малий. У них там проходить щось, типу кастингу. У ангелів є книга. Меркаб. У цій книзі описані долі людей, злочини і вердикти. Вона вирішує, хто потрапляє в рай, а хто ні.

– А у демонів що?

– Та біс його знає, що у них там. Мені не розповідали. Слухай, що я точно знаю, так це те, що Озахар сам вирішив відправитися в пекло. Я думаю, він знає, як нам допомогти в цій справі.

– Як мені його знайти? Сумніваюся, що там є консьєрж, який підкаже, в якому номері відпочиває старий.

– Прислухайся і ти почуєш, – відповів Калдер. – Якби можна було передавати монети Харона, я б сам пішов туди.

Ден лише кивнув і без зайвих вагань увійшов в ущелину.

#

У печері було темно і вогко. Ден прислухався і почув шум хвиль, що б'ються об кам'яні стіни. Пройшовши на цей звук, він вийшов до величезної просторої печери. Біля річки був споруджений кам'яний причал, з пришвартованим до нього човном. На човні знаходився старий в обдертому лахмітті.

– А ось і консьєрж, – пробурмотів собі під ніс Ден.

Він підійшов до човна і зупинився.

Старий простягнув руку і Ден поклав на неї монету. Човен миттю відчалив. Ден застрибнув на нього і вони попливли на інший кінець річки. До пекла.

#

Алексі сидів на підлозі в компанії пляшки відмінного віскі і сигарети, упершись спиною об стіну порожнього номера готелю.

Бісів Дубаку запізнюється.

Демон вийшов на балкон. Він любив нічне місто. Місто, яке дихало в унісон з кожним своїм мешканцем, пилом, вихлопними газами і цигарковим димом. Місто, яке звично шуміло проїжджаючими повз автомобілями і краплями осіннього дощу, що падали на асфальт.

Алексіос клацнув пальцями і все затихло, немов хтось вимкнув звук при перегляді відеозапису. Тепер він бачив лише картинку. Нічне життя столиці. Яскрава обгортка, що приховує сірість реальності.

Внизу, немов дрібні комашки, метушилися люди. Їм чхати який наразі час доби. Постійно метушаться і кудись поспішають.

Люди... які ж недалекі створення. Ледачі. Ден не був таким.

Але його вже немає.

Під ноги Алексі впала якась маленька яскрава штучка і міський шум увімкнувся знову.

– Що за... - Алексі клацнув пальцями і нічого не змінилося.