Unknown

– Кажеш, наче якийсь старигань, – весело відповів Джон Хоулі. – Як на мене, то всі часи кращі. Мені завжди подобались нові цивілізації. Це як нові світи. Нікому, крім таких, як ми з тобою, вікінг, цього не зрозуміти. Всі ці люди народилися вже в епоху процвітання технологій і прогресу. Їм немає з чим порівнювати, адже про наші з тобою часи вони можуть дізнатися лише з книг і серіалів. Раніше, щоб розграбувати якесь місто, тобі треба було пропливти купу часу по воді, страждати від голоду і втрачати частину своїх людей. Ти подорожував більшу частину свого життя. Без жінок. Далеко від дому. Без можливомті бачити сім'ю і дітей. Я це знаю, дивився «Вікінгів». Взагалі дивуюся, як твої діти вірили в те, що ти їх батько. А зараз що? Сів у літак і за кілька годин опиняєшся в будь-якій точці світу. Що хочеш, те й роби. Просто свято якесь. В мої часи була своєрідна романтика в піратському способі життя, але ситий я нею по горло, брате. З мене вистачить цих пригод. Може, коли б я був тоді такий грамотний і розумний, як зараз, то думав би інакше, але кажу впевнено, назад не хочу. Мені подобається ця епоха. З моїм-то досвідом, я можу бути тут ким завгодно і прожити прекрасне життя навіть якщо втрачу вічну молодість.

Ніхто з них не помітив, звідки прилетів ніж, що влучив у руку вікінга. Від несподіванки Курд скрикнув.

Камені на шиї вікінга засвітилися, і в руці з'явилася велика двостороння сокира.

– Хто тут? – крикнув Джон Хоулі, дістаючи пістолети з-за пояса. – А ну покажіться.

Курд витягнув ніж з руки.

– Як ти, брате?

– Навіть не відчув.

Другий ніж вже не був сюрпризом. Помітивши блискуче лезо, пірат зробив постріл, збивши його на льоту.

– Я впевнений, – закричав Джон. – Що куль у мене набагато більше, ніж у вас ножів. Виходьте! Давайте зробимо це по честі.

Курт загарчав, стискаючи сокиру в масивних руках.

З протилежного боку пролунав гуркіт автоматної черги. Джон Хоулі впав на коліна. З численних ран на грудях, ногах і руках стікала кров. Пістолет випав з рук пірата.

– Гей, капітане! – прокричав Курд.

Відповіді не було.

– Гррр, – голосно загарчав вікінг. – Покажіться, боягузи!

Знову пролунали постріли. Жодна куля не зачепила здорованя.

Курт підняв мертвого напарника і якнайшвидше попрямував до авто.

Чергова автоматна черга вже не була такою вдалою для вікінга. Кулі втрапили в ногу і плечі Курда.

Він забіг за ріг одного з житлових будинків, тримаючись ближче до стіни. Їх авто стояло на узбіччі дороги. Дібравшись до нього, вікінг закинув стікаюче кров'ю тіло Джона Хоулі на заднє сидіння і, вдавивши педаль газу, рвонув звідти.

#

Едана прокинулася від приглушених звуків сирен і криків людей. Навряд чи хтось вижив від такого вибуху. Швидше за все, це рятувальники, або як вони там називаються в цій країні.

Вона все ще лежала, прикриваючи свою напарницю, руки залишалися упиратися ліктями об землю навіть коли та була без свідомості.

Це добре.

Едана відчувала, як в боці щось стирчить.

Це погано.

Рана напевне вже зрослася, доведеться рвати по-живому, щоб дістати. Буде боляче. Але це не настільки важливо.

Кіллі все ще без свідомості. Все обличчя залите кров'ю. Дихання є. Жива.

Це добре.

Вона спробувала піднятися, але це було складно. Занадто багато каменів обрушилося на її спину.

Ще одна спроба. Камені зрушили з місця. Зараз вона подумки дякувала, кому там треба дякувати за свої сили і здібності.

Вибравшись з завалу вона побачила багато пожежних машин. Дихати було важко через дим і попіл. Рятувальники металися в різні боки. Хтось помітив її і прокричав на їх мові. Едана не знала, про що він говорить.

Медики підбігли до неї і забрали Кіллі, укладаючи на ноші. Взявши під руки Едану, вони посадили її в карету швидкої допомоги разом з напарницею, закрили двері і повезли до лікарні. Медик, що сидів поряд з нею глянув на шматок металу, що стирчав з її боку і щось сказав заспокійливим тоном. Ймовірно, щось, типу, «все буде круто, дитинко, зараз ми витягнемо цю залізяку, заштопаємо тебе і будеш, як нова».

Найманка натягнуто посміхнулася йому у відповідь.

Вони їхали вже хвилин десять. Едана сподівалася, що вони від'їхали досить далеко від місця події.

Вона схопила медика за голову і з усієї сили вдарила об вікно. Ймовірно, водій почув гуркіт. Машина зупинилася.

Те що треба.

Пора їхати.

#

Лондонські гості у супроводі Марлона зайшли у великий конференц-зал. У торцевій частині довгого столу на них чекав чоловік в строгому чорному костюмі.

– Панове, це Фелікс Борисович, керівник української філії Б.О.Г., – сказав Марлон. – Це агенти Йорген Леттерхаус і Джонатан Ченг.

– Радий знайомству, панове, прошу, сідайте. І як вам наш філія?

– Затишно і комфортно. Приємний район. Мені подобається, – сказав містер Леттерхаус.

Містер Ченг, погоджуючись, кивнув.

– Чудово, – посміхнувся Фелікс Борисович.

– Все готово.

До зали увійшли десять кремезних чоловіків у формі і сіли за стіл.

Містер Леттерхаус піднявся.