Unknown

Дубаку зупинився на узбіччі біля пішохідного переходу неподалік від станції метро «Дорогожичі».

– Чекаємо на нього тут, – звернувся він до демона. – Та відкрий вікно. Смердиш нестерпно.

– Ну, вибачай, малюче, я досі не маю своїх сил з незрозумілих причин. Потерпи.

Недалеко від них зупинилася карета швидкої допомоги та поліцейський автомобіль.

– Що це там сталося? – запитав Алексі.

Відповіддю на питання був заскочивший на заднє сидіння Аток.

– Хлопці, валимо звідси, – швидко промовив він. – Я не можу страчати невинних, тож поспішимо відкланятися, бо копи на підході.

– Ти не змінюєшся, старий, – сказав демон. – Радий тебе бачити.

Дубаку завів двигун і вони поїхали.

– А я як радий! Я навіть не хотів спочатку страчувати тих трьох маленьких виродків, такий у мене був гарний настрій. Але тепер доля покарала їх за нахабство. Ну що, їдемо до Маджида? Зберемося вчотирьох, як тисячі років тому. Генерали Старожитності і малюк Алексіос. Кращий день в моєму житті.

– Я вже не був тоді малюком, Аток.

– Хоч і виглядаєш ти старшим, ніж Дубаку, це нічого не змінює. Як був жовторотою малечею, так і залишився.

– Згадай, скільки разів я рятував твоє життя.

– І я дякую тобі за це.

Дубаку весь час мовчав.

– Ось візьми тістечко, – передав коробку Алексіос.

– О, заварне! Дякую. Правда, я намагаюся стримуватися від подібного роду солодощів, але сьогодні особливий день.

Аток прийнявся жувати тістечко.

#

Навколо лише темрява... ні річок, ні лісу, ні печер. Ден не розумів, як тут опинився. Що це? Черговий сон?

– Ти тут... – звучав знайомий голос. Де він міг його чути? – Ти готовий…

Перед ним з'явився сивобородий старий в червоній рясі. Він простягнув свої руки до нього і торкнувся голови.

– Ти готовий...

Ден прийшов до тями.

– Друже, другий раз за тиждень. Варто змінити свої звички, – Калдер допоміг йому піднятися.

– Савіри неабияк попили нашої кровинушки. Якби не Ль'от, нам був би капець. Треба тобі налити крові. Поповниш сили.

– Але я прекрасно себе почуваю. Давай пізніше. Не хочу зловживати.

– Як скажеш, боєць, – відповів вампір. – Ну, раз ти себе добре почуваєш, то відповідай на питання. Якого біса ти накоїв? Я радий, що ти витягнув собі з пекла сексуальну попку, але я просив привести дещо старішу попку.

– Пробач, у мене не було вибору. Я не міг її залишити в біді. Це Сіцилія.

– О, Сицилія! Це та дівчина, яка знає Клінгонську. Радий знайомству, міледі, – вампір поцілував їй руку. – Якого біса ти забула в пеклі?

Сіцилія опустила погляд до землі.

– Нам треба йти. Ми в небезпеці, – сказав Ль'от.

– Але ж демони не мають сил в Лімбі, – зауважив Ден.

– Так, але здоровань правий. Біси можуть когось прислати. Треба йти. Збирайтеся, а я піду переговорю з бородатим, – Калдер вказав на Михайла, який сидів під деревом і вів жваву бесіду з самим собою.

#

Коротун заговорив першим.

– Ти так і будеш мене ігнорувати? – він обережно підбирав слова. – Я не знав, як тобі розповісти. Я збирався, чесно. Рано чи пізно ти б дізнався. Нам обом був вигідний цей... симбіоз. Тобі потрібна була допомога витримати розривзі своєю пасією, а мені потрібні твої емоції. Я допоміг тобі. Ну, набрав ти трохи ваги. Це моя провина. Прикриття не ідеальне. Я лише гавчаюс. Мені лише три сотні років. Перестань злитися на мене. Тільки смерть розлучить нас, а я не хочу твоєї смерті. Ти мені подобаєшся.

– Ти пожираєш мене...

– Так ні! Фу! Я харчуюся твоїм настроєм і емоціями.

До нього підійшов Калдер.

– Я вважав, що знайшов друга. Маленький і буркотливий, але мені було з тобою весело.

– Я сподіваюся, ти не до мене зараз звертаєшся, – намагався пожартувати вампір.

Михайло не звертав на нього уваги.

Коротун в його голові відповів:

– Ти був самотній. Я був потрібен тобі.

– Ти міг розповісти.

– І як би ти відреагував? Ти міг з'їхати з глузду.

– А що змінилося? – Михайло підвищив голос. – Всі навколо вважали мене божевільним. Шизофренік, що розмовляє сам з собою. А я навіть не знав про це.

Карлик мовчав.

– Слухай, друже, – почав говорити Калдер. – Це не моя справа, але я хочу тобі дещо сказати. Квімпи насправді не погані паразити. Так, вони використовують тебе, але тільки тому, що їм це необхідно. Вони не завдають тобі шкоди. Переважно. Багато хто помирає, так і не дізнавшись, що в них сидить цей паразит. І помирають, прошу зауважити, від старості. Квімпи дбають про тіло, в якому знаходяться. І, якби ти йому не подобався, то вже здох би. У деяких народів люди, що носять квімпів прирівнювалися до богів за здібності, які отримували. Подумай добре. Залишатися тут неможна. Нам треба звалювати. У нас є місія і ми будемо раді, якщо ти і твій... друг нам допоможете.

Михайло подивився на інших.

– Той хлопець витягнув мене з Пекла. Я піду за ним у вогонь і у воду.