Unknown

– Залиш мене, рятуйся. Я тебе сповільнюю, – сказав Декар.

– Ні, брате. Ми ніколи одне одного не кидали. Впораємося. В мене є план...

Постріл в голову назавжди перебив Делмара.

Мертве тіло впало, поваливши на землю й пораненого напарника.

Ти можеш бути найсильнішою, найшвидшою і найсміливішою людиною на всій Землі. Ти можеш бути найрозумнішим стратегом і тактиком. Але ти ніщо проти кулі.

Декар лежав, важко дихаючи і дивився на хлопця, що стояв над ними. Делмар був мертвий і, судячи з дула УЗІ, направленого в обличчя, йому теж залишилися лічені секунди.

– Здохни, тварюка, – сказав невідомий чоловік та натиснув на гачок.

Автоматна черга перетворила голову одного з найсильніших воїнів древньої Греції в місиво.

#

Кріс зі своїм братом сиділи на широкій трубі, на території занедбаного заводу. Їх жовтий «Шеві» був захований неподалік у промисловій зоні. Треба було почекати кілька годин, поки поліцейські заспокояться після галасу, що вони здійняли вдень. Хмари вже сховали сонце.

Кріс тримала в руках розірваний паперовий пакет.

– Ну навіщо він пішов туди один? Діма… – вона знову заплакала.

Брат дістав з кишені два яскравих смарагди.

–Це справа рук ордену, Кріс. Це їх камені.

– Дім... а давай вб'ємо їх.

Діма дістав з пакета коробочку з локшиною, пару китайських паличок і передав сестрі.

– Давай… – сказав він, дивлячись їй в очі. – Після вибуху залишилися живі люди. Може, вони теж захочуть помститися.

#

Едана вийшла з магазинчика приміської заправки. В такий час, за кілька годин до світанку, в цих місцях порожньо. Заїжджають лише самотні, проїжджаючі повз водії, щоб заправитися. В руках вона несла два невеликих стаканчика з кавою. Кіллі чекала її на вулиці біля авто.

– Тримай це мерзенне пійло, – пробуркотіла Едана.

– Зате гаряче. Дякую, – дружелюбно відповіла Кіллі.

Кіллі виглядала як повна протилежність своєї подруги. Вона була такою ж стрункою. Але форми її були більш пишні, ніж у Едани. Її золотисте, укладене волосся контрастувало із зухвалим чорним ірокезом супутниці. Кіллі обожнювала котів і котячі очі її супутниці викликали у неї збудження, захват і заздрість. Білу заздрість, як вона сама любила уточнювати.

– Треба швидше покінчити з цим. Ненавиджу холод, – сказала Едана, потім замовкла, скривилася і різко вимовила, карбуючи кожне слово. – Ненавиджу цей бісовий холод.

Кіллі швидко випила каву і кинула стаканчик в урну.

– Нагадай мені, чия це була ідея – шукати біса починаючи з околиць? – не вгамовувалася Едана.

– Нам потрібно опрацювати всі варіанти. Я теж не думаю, що Алексіос буде ховатися в такій глушині, але ж він не дурень. А ми будемо дурнями, якщо не перевіримо.

Едана прекрасно це розуміла. Її просто бісило, що вона мерзла на чорт зна який околиці чорт зна якого міста.

Кіллі дістала маленьку колбу з червоною рідиною всередині, відкрила її, нашептала закляття та кинула під ноги. Колба не розбилася, але рідина витекла на асфальт, піднялася в повітря та перетворилася в маленьке пір’ячко.

– Все готово. Кров демона вкаже нам шлях. У нас є година, щоб хоч трохи наблизитися до Алексіоса.

– Дуже добре, – полегшено зітхнула Едана. – Йдемо в тачку. Там тепліше.

– Я думала, ти з теплокровних. Так смішно, шкіра невразлива, але холод пропускає, – засміялася Кіллі.

Раптом, вона завмерла, побачивши щось біля дороги.

– Стій! В сторону! – вигукнула вона і відштовхнула подругу, прикривши її спиною.

Маленький червоний «Джиллі» вибухнув, розлетівшись на купу металевих уламків. Ударною хвилею їх збило з ніг, поваливши на землю.

Едана лежала біля прикрившої її від вибуху напарниці. Вона зібрала всі сили, щоб підповзти до неї і накрити несвідоме тіло собою.

Вибух автозаправки не змусив себе чекати.

Гучний гуркіт оглушив миттєво. Яскраві спалахи полум'я засліплювали, а клуби чорного диму не пропускали повітря в легені. Дихати було важко. Едана все ще прикривала собою Кіллі, упираючись руками у гарячий асфальт. Її спина вже витримала атаку розпеченого металу. Зараз же, здавалося, що ціла стіна обвалилася на них, але здаватися не можна. Вона витримає. Рани загояться швидко. Але не у Кіллі. Не можна допустити, щоб вона залишилася без прикриття. Едана відчула, як затремтіла земля, а через мить, в кількох метрах від найманки, в небо піднявся стовп вогню, супроводжуваний ще більшим гуркотом, ніж попередній.

«Необхідно триматися», – подумки зверталася до себе Едана. – «Я не можу підвести Кіллі. Потрібно піднятися».

Вона спробувала поворухнутися, але вантаж був непідйомним. Шансів вибратися з цього пекла не залишилося.

Удар каменем в голову позбавив найманку свідомості, а уламки бетонної стіни заточили напарниць в безвихідній могилі.

#

Здоровань Курд йшов серед старих багатоповерхівок одного зі спальних районів Києва.

– Ненавиджу мегаполіси, – сказав він своєму напарнику. – Раніше, за часів набігів, ми прибували до далеких земель, невідомим міст. Вони здавалися гігантськими заплутаними лабіринтами. Мені завжди було там незатишно. Що вже говорити про міста, подібні до цього. Шкода, що кращі часи минули. Сумую за ними.