Unknown

Він швидко здогадався, що це за штуковина, але було вже пізно. За дверима номера почувся ритмічний неприємний писк і за мить потужний вибух розніс всю кімнату.

Лексі встиг вистрибнути з балкону з надією, що радіус знесилюючого маленького гаджета менше тієї відстані, яка буде між ними, коли він приземлиться.

Впавши, демон залишив чималу вм'ятину на тротуарі. Не найм'якіше приземлення, але живий. Він піднявся на ноги. Розірваний костюм знову став цілим і чистим, а рани на тілі миттєво загоїлися.

Дощ помітно посилився.

– So interesting, – сказав демон, посміхаючись. – Нарешті, гідний суперник.

Він обернувся і глянув прямо в очі найманця, що стояв у кількох метрах поряд.

– Чи не Кастор це, брат Полігавка? Пам'ятаю наші з твоїм братиком зустрічі. Бравий був воїн. Відвідуєш його могилу?

Біс демонстративно озирнувся.

– Невже ти тут сам? А де решта членів ордену?

Кастор вистрелив зі спрямованого на демона пістолета.

Лексі виставив перед собою долоню. Куля пройшла наскрізь, утворивши в руці криваву діру. Червоні бризки розлетілися на всі боки, забруднивши обличчя і білу сорочку біса.

– Чорт, я думав вийде, як у Нео, – роздратовано сказав він.

Кастор зробив ще кілка пострілів. Гучні звуки луною розлетілися по безлюдному провулку. Жодна з куль не втрапила в ціль.

– Ти ж не думав, що все буде так легко, – Лексі встав у стійку, пародюючи бійців кунг-фу, виставивши перед собою закривавлену руку. – Ну давай, come to me.

Перстні на пальцях Кастора засвітилися смарагдовим світлом. Він дуже швидко опинився поруч зі своїм противником, підстрибнув і завдав сильного удару рукою в голову. Алексі блокував атаку, але, щоб витримати таку силу, довелося опуститися на коліно. За мить Кастор завдав два різких удару ногою прямо по обличчю Алексі, від чого той впав у калюжу.

– Ні... кунг-фу – це не моє.

Демон махнув рукою, щоб закарбувати найманця в стіну, але нічого не відбулося.

– Що знову? – розчаровано мовив Лексі, піднімаючись і озираючись по сторонах. – Знову десь заховав цей маленький «знесилювач»? Розумний хлопчик.

– Ось і все, брудний біс. Зараз буде боляче.

– Бла-бла-бла. Ти лише вирівняв шанси, смертничок.

Швидкі удари в голову, живіт і пах Алексіос парирувати не встиг. Спроба контратакувати суперника вийшла, м'яко кажучи, невдалою.

– Я можу так стояти увесь день, – задихаючись та похитуючись, промовив демон.

– Ти вже нічого не зможеш, біс, – відповів Кастор і вдарив його ногою в груди, поваливши на землю.

Краплі дощу заглушили звук перезарядки пістолета Кастора.

Товстий металевий ланцюг вдарив по руці найманця та вибив пістолет.

Потім з’явився ще один. Через сіру пелену сильного дощу неможливо було помітити, звідки вилітали ці ланцюги. Вони обвили руки, ноги і шию Кастора і, натягнувшись до межі, підняли його тіло в повітря.

Дощ припинився.

– Ти образив мого друга, – почувся юний голос.

З темряви вийшов невисокий худий чорношкірий хлопець, років вісімнадцяти на вигляд. Почувся хрускіт безлічі кісток, ланцюги, які виходили з-за спини хлопця, ослабли і тіло мертвого Кастора звалилося на мокру землю поруч з Алексіосом.

– Радий бачити тебе, як ніколи раніше, “Октавіус на мінімалках”, – лежачи в калюжі, Лексі дістав сигарету і закурив. – Дякую, здоровань.

Хлопчина подав йому руку і допоміг піднятися.

– Тобі пощастило, біс, що я прийняв твою пропозицію. В іншому випадку, цей грек убив би тебе.

Здалеку почулося гучне виття сирен.

– Десь тут цей мертвий мудачок сховав штуковину, блокуючу мої сили. Шукати її немає часу. Треба валити звідси, а перемістити нас я не можу.

Алексі піднявся і повернувся до свого рятівника.

– Де твоя тачка, чувак?

#

Ден повільно та обережно йшов по темних коридорах пекельного лабіринту. Все пекло було просякнуте дивними звуками і запахами, незнайомими йому, і вампірське чуття підказувало, що нічого доброго вони в собі не несуть.

Раптом, Даніель почув щось до болю знайоме. Тихе тремтяче дихання.

Він упізнав цей звук.

Забувши про обережність, Ден побіг на звук, поворот за поворотом, віддаляючись від місця, де він давав четвертак старому Харону.

На дверях, через які долинало дихання, не було замка, лише залізний засув, тому він відкрив її з легкістю.

В кімнаті жахливо смерділо, підлога була заслана кістками, а стіни забруднені кров'ю.

Біля входу стояв масивний величезний стілець, до якого був прив'язаний якийсь чоловік. Напроти нього Даніель побачив Сицилію, скутими руками підвішену до стелі. Вона була без свідомості, вся в синцях і запеченій крові. Ден чув її серцебиття.

Він відв'язав її руки і опустив на підлогу, закинув на плече і попрямував до виходу.

Біля брудної стіни раптом з’явилася маленька дівчинка. Вона дивилася на нього заплаканими очима.

– Допоможи... будь ласка... – прошепотіла вона.

Ден потягнувся, щоб взяти її за плече, але його рука пройшла крізь маленьке тіло дівчинки.

Від подиву, він відступив.

Дівчинка вказала на прив'язаного до стільця чоловіка. Вона стала напівпрозорою і, здавалося, зникала з кожною секундою.

Збентежений Ден не знав що робити, але життя Сицилії було важливішим за якогось мужика.

– Немає часу, – відповів він і рушив далі.