Сендвіч із шинкою

«Не знаю. А ром уже готовий?»

«Я не впевнений, чи можу тобі довіряти. Я не впевнений, що ти один із нас. А може ти контр-розвідник? Ти ворожий агент?»

«Ні.»

«Ти один з нас?»

«Не знаю. Я впевнений лише в одному.»

«І що ж це?»

«Ти мені не подобаєшся. Ром готовий?»

«Бачиш?» сказав Лисий. «Я ж казав тобі, що він хитрий!»

«У нас є час до сходу сонця, аби вирішити хто тут найхитріший,» сказав Ігор.

Ігор вилив розтоплене масло в гарячий ром, вимкнув вогонь і перемішав. Він мені не подобався, але він точно був іншим і це було добре. Потім він узяв три великі, блакитні чашки з російським розписом. Він розлив ром у них.

«ОК,» сказав він, «до дна!»

«Чорт забирай, саме час,» сказав я і влив цю гидоту в себе.  Вона була дещо гарячою й добряче смерділа.

Я дивився як Ігор п’є свою порцію. Я бачив його очиці-горошинки над обідком чашки. Він таки допив її, залишивши золотаві краплинки навколо свого дурнуватого рота. Він дивився на Лисого. Лисий стояв, дивлячись у свою чашку. Ще здавна я знав, що він не дружив із випивкою.

Ігор вирячився на Лисого. «Пий давай!»

«Так, Ігоре, так…»

Лисий підняв чашку. Йому було важко. Напій був занадто гарячим і, крім того, мав огидний смак. Половина вмісту чашки полилася по його підборіддю й сорочці. Потім він випустив пусту чашку на підлогу.

Ігор став перед Лисим.

«Ти не мужик!»

«Я МУЖИК, ІГОРЕ! Я МУЖИК!»

«БРЕХЛО!»

Ігор заяїхав йому з лівої, голова Лисого метнулася вбік і він відразу вирівняв її ударом з правої. Лисий продовжував стояти по стійці «сумирно» з руками по швах.

«Я… мужик…»

Ігор усе ще стояв перед ним.

«Я зроблю з тебе мужика!»

«Ану,» сказав я Ігорю, «не чіпай його.»

Ігор вийшов з кухні. Я налив собі ще рому. Це було просто огидне пійло, але нічого кращого не було.

Ігор повернувся. В нього в руці був пістолет, справжній, старий шестизарядник.

«А зараз пограємо в російську рулетку,» оголосив він.

«Та пішов ти в дупу,» сказав я.

«Я зіграю, Ігоре,» сказав Лисий, «Я зіграю! Я ж мужик!»       

«Добре», сказав Ігор, «в пістолеті одна куля. Я прокручу барабан і дам тобі.»

Ігор прокрутив барабан і дав пістолет Лисому. Той узяв і приставив до голови. «Я мужик… мужик… я це зроблю!»

Він знову заревів. «Я це зроблю… я мужик…»

Лисий направив дуло собі на скроню. Він приставив його до черепа й натиснув на гачок. Почувся клік.

Ігор узяв пістолет, прокрутив барабан і дав мені. Я відразу ж повернув його.

«Тільки після тебе.»

Ігор прокрутив барабан, підніс пістолет до світла й подивився крізь барабан. Потім він підставив пістолет до скроні й натиснув на гачок. Почувся клік.

«Ще чого,» сказав я. «Ти ж перевірив барабан, щоб побачити де куля.»

Ігор знову прокрутив барабан і дав мені пістолет. «Твоя черга…»

Я повернув йому пістолет. «Засунь його собі в гузно,» сказав я.

Я пішов налити собі ще рому. Поки я робив це, пролунав постріл. Я поглянув униз. У підлозі, прямо біля моєї ноги була дірка від кулі.

 Я розвернувся.

«Ще раз направиш цю штуку на мене і я вб’ю тебе, Ігоре.»

«Так?»

«Так.»

Він стояв усміхаючись. Потім повільно почав наводити пістолет. Я чекав. Він опустив пістолет. Все закінчилось. Ми пішли до машини й Ігор відвіз нас по домах. Та спершу ми зупинилися біля Вестлейк парку, найняли човен і попливли на озеро, щоб прикінчити ром. Допивши останні ковтки Ігор зарядив пістолет і простерлив кілька дірок у дні човна. Ми були за сорок ярдів від берега і назад довелося плисти…

Було вже пізно коли я повернувся додому. Я видерся на кущ і проліз крізь вікно. Я роздягнувся і ліг у ліжко, а в той час мій батько хропів у іншій кімнаті. 

53

Я прямував по Веств’ю хіл, повертаючись додому із занять. Я ніколи не носив із собою книжок. Я складав усі іспити завдяки тому, що запам’ятовував лекції на слух чи вгадував відповіді. Я ніколи нічого не зубрив. Я й так без проблем отримував свою «С». Раптом я потрппиав у павутину. Я завжди в неї потрпляв на шляху додому. Я стояв, знімаючи з себе цю гидоту й шукаючи павука. Раптом я його побачив: здоровий жирний сучий син. Я розчавив його. Я ненавидів павуків. Коли потраплю в пекло, мене там зжере гігантський павук.

Протягом усього свого життя я постійно потрапляв у павутину, на мене нападали дрозди, а ще мені доводилося жити разом з батьком. Моє життя було похмурим, гнітючим, проклятим. Навіть погода була зарозумілою й стервозною. То тижнями стояла нестримна спека, то раптом починалися затяжні дощі, що лилися по п’ять-шість днів підряд. Вода розливалася по газонам і затоплювала будинки. Хто скупився поставити собі дренажну систему, отримував сповна за свою недбалість.