Сендвіч із шинкою

«Ага,» відповів Делмор. Він сидів праворуч від мене. Він відкрився.

«Четвертак,» сказав він.

Ми також поставили.

«Три карти,» сказав Делмор.

«Одну,» мовив Фастшуз.

«Пропускаю,» кинув я.

«Ще четвертак,» сказав Делмор.

Ми залишались у грі, потім я сказав, «Піднімаю до двох баксів.»

Делмор та Джимі скинули. Фастшуз поглянув на мене. «А що ще ти бачиш, окрім Сіті-холу, коли визираєш із вікна?»

«Ти не відволікайся, а грай. Я тут не для того, аби тріпатися про гімнастику чи краєвиди.»

«Добре,» сказав він, «тоді я пас.»

Я згріб гроші й зібрав їхні карти, так і не відкривши свої.

«А що було в тебе?» запитав Фастшуз.

«Плати, щоб побачити, або ж плач до скону,» сказав я, кладучи свої карти до колоди й перемішуючи їх, тасуючи колоду й почуваючись, ніби Гейбл під час землетрусу в Сан-Франциско.[28]

Колода переходила із рук в руки, та вдача не покидала мене. На авіазаводі був день зарплаптні. Ніколи не приносьте купу грошей в домівку бідняка. Все, що він може втратити – це той дріб’язок, що має. А з іншого боку, він може виграти у вас геть усе, що ви принесли. Головне правило стосовно грошей і бідняка – це не давати їм зійтись занадто близько.

Якимось чином я відчув, що ця ніч моя. Делмор скоро скинувся й пішов додому.

«Хлопці,» сказав я, «у мене є ідея. Щось карти повільно йдуть. Давайте зіграємо в орел-решку, десять баксів з носа. Щасливчик забирає все.»

«ОК,» сказав Джимі.

«ОК,» сказав Фастшуз.

Віскі закінчилось. Ми дістали пляшку мого дешевого вина.

«Ну що ж,» сказав я, «підкидуємо монети! Потім ловимо на долоню. А коли я скажу ‘відкриваємось!’, перевіримо результати.»

Ми підкинули монети і спіймали їх.

«Відкриваємось!»  сказав я.

Я був щасливчиком. Двадцять баксів просто так.

Я запхапв гроші до кишені

«Кидаємо!»  сказав я. Ми кинули.

«Відкриваємось!»  сказав я.

Я знову виграв.

«Кидаємо!»  сказав я.

«Відкриваємось!»  сказав я.

Виграв Фастшуз.

Наступний хід був за мною.

Потім пощастило Джимі.

Я відігрався у настпуних двох.

«Чекайте,» сказав я, «треба відлити!»

Я підійшов до умивальника й відлив. Ми прикінчили пляшку вина. Я відчинив двері шафи. «У мене тут є ще трохи,» сказав я їм.

Я дістав більшість купюр з кишені й кинув до шафи. Я вийшов, відкрив пляшку й назлив усім.

«От лайно,» вилаявся Фастшуз, заглянувши до гаманця, «я протринькав майже все.»

«І я,» сказав Джимі.

«Хто ж забрав усі гроші?» запитав я.

Вони не вміли пити. Не варто було змішувати вино з віскі. Вони вже погойдувалися.

Фастшуз похитнувся й упав на комод, скинувши поплільничку на підлогу. Вона розкололася на дві половини.

«Ану підніми,» гримнув я.

«Не підніматиму я твого лайна,» відповів він.

«Я сказав підніми!»

«Не буду.»

Джимі підняв розбиту попільничку.

«Так, хлопці, ану забирайтеся звідси,» сказав я.

«Ти не змусиш мене піти,» сказав Фастшуз.

«Ну що ж,» відповів я, «тоді спробуй ще раз відкрити свій рот і сказати бодай одне слово і не зможеш витягнути голову зі сраки!»

«Ходімо, Фастшузе,» сказав Джимі.

Я відчинив двері й вони вийшли непевною ходою. Я послідував за ними по коридору до самих сходів. Там ми зупинилися.

«Хенку,» сказав Джимі, «ще побачимось. Не нервуйся.»

«Добре, Джиме.»

«Послухай-но,» сказав мені Фастшуз, «ти…»

Я зарядив з правою прямо йому в зуби. Він покотився сходами. Він був таким, як і я, шість футів на 180 фунтів, тому добряче стукнувся об підлогу в вестибюлі. Там стояло двоє філіпінців та одна блондинка. Вони поглянули на нього, та не ступили й кроку назустріч.

«Ти вбив його!» вигукнув Джимі.

Він кинувся вниз сходами й перевернув Фастшуза. В того був розбитий ніс і губа. Джимі тримав його голову. Джимі поглянув на мене.

«Ти вчинив неправильно, Хенку…»

«Так, і що ж ти мені зробиш?»

«Гадаю,» сказав Джимі, «що ми ще повернемось і дістанемо тебе…»

«Зажди-но,» сказав я.

Я зайшов у кімнату й налив собі ще вина. Мені не подобались стакани Джимі, тому я пив з банки з-під желе. На ній все ще висіла заляпана етикетка. Я знову вийшов у коридор.

Фастшуз приходив до тями. Джимі допомагав йому звестися. Він перекинув його руку собі через шию. Вони все ще стояли в холі.

«Що ти там казав?» запитав я.

«Ти огидний, Хенку. Тобе потрібно як слід провчити.»

«Маєш на увазі, що я не пай-хлопчик?»

«Я маю на увазі, що ти поводишся огидно….»

«Забирай свого дружка звідси, поки я не спустився і не прикінчив його!»

Фастшуз підвів свою закривавлену голову. На ньому була гавайська сорочка з квітами, тільки зараз більшість із них були заляпані кров’ю.

Він поглянув на мене. Потім він заговорив. Я ледве його чув. Але я чув його слова. Він сказав, «Я вб’ю тебе…»

«Ага,» підкинув Джимі, «ми тобі покажемо.»

«ТА НЕВЖЕ, ВИ, ПІДАРИ?» Закричав я. «Я НІКУДИ НЕ ПІДУ! ЯКЩО ЗАХОЧЕТЕ ЗНАЙТИ МЕНЕ, ТО ШУКАЙТЕ В 5-ій КІМНАТІ! Я ЧЕКАТИМУ! КІМНАТА НОМЕР 5, ЗАПАМ’ЯТАЛИ? ДВЕРІ БУДУТЬ ВІДЧИНЕНІ!»

Я підняв банку з вином і осушив її. Потім пошпурив її прямо в них. Я кинув сильно. Та не влучив у ціль. Я вдучив у кут стіни біля сходів і вона впала у холі між моєю хазяйкою та її філіпінськими жружками.