Сендвіч із шинкою

«Пане, а ви хіба не знаєте, що почалася війна?»

«Знаю.»

Ми продовжували стояти.

«Вам треба опустити монетку,» сказав хлопчина.

«А що ти тут робиш?» запитав я його. «Чому ти не в школі?»

«Сьогодні субота.»

Я опустив монетку. Хлопець почав натискати на свій гачок, а я на свій. Він помилився із вибором. Ліва рука його боксера була зламана й працювала тільки на половину. Він ніяк не міг дістати кнопки на підборідді мого бійця. Він міг бити тільки правою. На моєму боксері були сині труси. Я рухав ним туди-сюди, роблячі несподівані випади. Та малий був не промах, він не здвався. Він відпустив гачок для лівої руки й повністю сконцентрувався на правій. Я направив свого бійця в атаку, натискаючи обидва гачки. Хлопець відбивався однією правою. Раптом мій боєць упав. Він важко повалився, клацнувши на останок.

«Я виграв, пане,» сказав малий.

«Так, ти переміг,» відповів я.

Хлопець був у захваті. Він не зводив очей з мого бійця, що сидів на дупі.

«Хочете зіграти ще, пане?»

Я промовчав, сам не знаю чому.

«У вас закінчились гроші, пане?»

«Ні, ні.»

«Так давайте зіграємо ще.»

Я опустив іще одну монетку й мій боєць знову підвівся. Малий почав неамовито тиснути на гачок і права рука його бійця замахала. Я відійшов на хвильку й обдумав план дій. Потім я кивнув малому. Я взяв свого бійця й замахав обома руками. Мені необхідна була перемога. Це здавалося надзвичайно важливим. Я не розумів, чому це було важливо, та все ж продовжував так  думати.

Раптом інша частина мене відповіла, просто тому що так треба.

Одразу ж після цього мій боєць знову впав, видавши металеве клацання. Я поглянув на нього, як він лежав на маленькому зеленому коврику.

Я розвернувся й пішов геть.  

Переклад: Борис Превір