Сендвіч із шинкою

Інші люди також слухали. Виходячи з міжнародних новин я зустрів Лисого, котрий стояв з якимось хлопцем п’яти футів зросту і трьох в ширину. Його голова була глибоко посаджена між плечима, вона була дуже кругла, з маленькими вухами, коротким волоссям, оченятами-горошинами і маленьким вологим ротом.

Псих, подумав я, маньяк.

«ГЕЙ, ХЕНКУ!» гукнув Лисий.

Я підійшов. «Я думав ми більше не спілкуємось, ЛаКроссе.»

«Та ні! На нас ще чекають великі справи!»

Чорт! І Лисий туди ж!

І чому ідея Вищої Раси приваблює тільки розумово і фізично неповноцінних?

«Познайомся з Ігорем Стерновим.»

Ми потиснули руки. Він стиснув мою з усєї сили. Було дійсно боляче.

«Відпусти,» сказав я, «а то зламаю твою срану шию, якої тобі й так бракує!»

Ігор відпустив. «Не довіряю людям зі слабким рукостисканням. Чому ти так слабо тиснеш?»

«Сьогодні відчуваю слабкість. Мій тост на сніданок підгорів, а під час обіду я розлив шоколадне молоко.»

Ігор розвернувся до Лисого. «Що з ним?»

«Не хвилюйся. Він дещо особливий.»

Ігор знову поглянув на мене.

«Мій дідусь був білогвардійцем. Червоні вбили його під час революції. Я хочу розправитися з тією поганню!»

«Зрозуміло.»

До нас підійшов іще один студент. «Привіт, Фенстере!» гукнув Лисий.

Фенстер підійшов ближче. Ми потисли руки. Я потиснув несильно. Мені взагалі не подобалися рукостискання. Фенстера звали Бобом. Вони планували зустріч партії «Америка для американців» у Глендейлі[25]. Фенстер був представником кампусу. Він відійшов. Лисий нахилився і прошепотів мені на вухо, «Вони нацисти!»

У Ігоря була машина і галон рому. Ми зустрілися біля будинку Лисого. Ігор пустив пляшку по колу. Хороший ром, такий, що пропікав горлянку. Ігор гнав свою машину ніби танк, ігноруючи світлофори. Люди сигналили й тисли на гальма, а він погрожував їм фальшивим пістолетом.

«Гей, Ігоре,» сказав Лисий, «покажи-но Хенку свій пістолет.»

Ігор був за кермом. Ми з Лисим сиділи ззаду. Ігор передав мені пістолет. Я поглянув на нього.

«Просто клас!» мовив Лисий. «Він вирізав його з дерева й пофарбував полеролем для взуття. Виглядає ніби справжній.»

«Ага,» відкинув я. «У стволі навіть є отвір.»

Я повернув Ігореві пістолет. «Непогана штука,» сказав я.

Він дав нам пляшку рому. Я відпив трохи і передав Лисому. Той поглянув на мене і сказав, «Хайль Гітлер!»

Ми приїхали останніми. Це був великий гарний будинок. Біля дврей нас зустрів товстий усміхнений хлопчина, що виглядав так, ніби провів усе своє життя поїдаючи каштани біля вогнища. Його батьків не було вдома. Його звали Ларі Кірні. Він провів нас через будинок до довгих темних сходів. Все, що я міг розгледіти, так це голова і плечі Кірні. Він точно не голодував і виглядав більш адекватно, ніж Лисий, Ігор чи я. Можливо там буде чому повчитися.

Ми спустилися в підвал. Розсілися по місцях. Фентсер кивнув нам. Крім нас, там було ще семеро чоловік, котрих я не знав. Ще там стояв стіл на платформі. Ларі зішов на неї й став за столом. Ззаду нього на стіні висів великий американський прапор. Ларі тримався дуже прямо. «А зараз ми присягнемо на вірність прапору Сполучених Штатів Америки!»

О боже, подумав я, мене точно не туди занесло!

Ми підвелися й почали присягати, але я зупинився після «Присягаю на вірність…» Я так і не сказав на вірність чому.

Ми сіли. Ларі почав промову. Він пояснив, що так, як це наша перша зустріч, то головуватиме він. Після двох-трьох зустрічей, коли всі познайомляться ближче, можна буде обирати голову. Але поки що…

«Тут, в Америці, дві речі загрожують нашій свободі. Ми стикаємось із комуністичним бичем і навалою чорних. Як правило, вони співпрацюють. Ми, справжні американці, збиратимемось тут задля того, аби спробувати протидіяти цій окупації, цій напасті. Дійшло вже до того, що біла дівчина не може спокійно пройтися вулицею без домагань чорного самця!»    

Ігор підвівся. «Ми повбиваємо їх!»

«Комуністи хочуть розділити багатства, заради яких ми стільки працювали, задля яких тудилися наші батьки і їхні батьки перед ними. Комуністи хочуть віддати наші гроші чорним, гомикам, бомжам, убивцям і педофілам, що заполонили вулиці!»

«Ми повбиваємо їх!»

«Їх треба спинити.»

«Ми озброїмось!»

«Так, ми озброїмось! А потім зберемося тут і складемо план порятунку Америки!»

Хлопці зааплодували. Дехто прокричав «Хайль Гітлер!» Потім прийшла пора познайомитися поближче.

Ларі роздав холодне пиво і ми розбилися на невеличкі групки й завели розмову, в якій і не було про що особливо говорити, єдине, до чого ми дійшли, так це те, що треба повправлятися в стрільбі по цілям, щоб, коли настане час, ми були експертами в цій справі.

Коли ми приїхали до Ігоревого будинку, його батьків також не було вдома. Ігор дістав сковорідку, поклав на неї чотири кубики масла й почав плавити їх. Він узяв ром, налив його в каструлю й підігрів.

«Ось що п’ють справжні чоловіки,» сказав він. Потім він поглянув на Лисого. «Ти ж мужик, так, Лисий?»

Лисий був уже п’яний. Він стояв прямо, руки по швах. «ЗВІСНО, Я МУЖИК!» Він почав плакати. Сльози котилися долі. «Я МУЖИК!» Він крикнув, «ХАЙЛЬ ГІТЛЕР!» все ще рюмсаючи.

Ігор поглянув на мене. «А ти мужик?»