Сендвіч із шинкою

«D, містере Гамільтон?» запитав я своїм знаменитим цинічним тоном. «А чому ж не F?»

«Тому що F є першою літерою в слові ‘Fuck’. А я думаю, що ви не варті й цього.» Клас зареготав, заревів і затупотів ногами. Я розвернувся, вийшов і зачинив за собою двері. Я йшов по коридору, а за мною вслід нісся їхній гамір.        

52

Війна в Європі проходила дуже успішно для Гітлера. Більшість студентів не особливо висловлювалися з даного питання. На відміну від учителів, котрі майже всі притримувалися лівих і антинімецьких поглядів. Здавалося, що поміж ними не могло бути місця для правих, окрім містера Гласгоу, викладача економіки, котрий був дуже обережним у цих питаннях.

Вважалося дуже модним і правильним виступати за війну з Німеччиною і припинення поступу фашизму. Щодо мене, то я не мав жодного бажання йти воювати, щоб захистити те життя, що я мав, чи майбутнє, що мені світило. У мене не було Свободи. У мене не було нічого. Можливо з Гітлером я мав би перепихон час від часу і більше, ніж долар на тиждень. Я розумів, що мені нема чого захищати. Тим паче, народившись у Німеччині, я відчував природну лояльність до німецького народу і мені не подобалось бачити, як цих людей зображують монстрами й ідіотами. Випуски кінохроніки в кінотеатрах спеціально пускали з прискоренням для того, щоб Гітлер і Мусоліні виглядали буйними божевільними. А ще, коли всі вчителі дотримувалися антинімецьких поглядів, я просто не міг погоджуватися з ними. Керуючись своїм відчуженням і спротивом я вирішив повністю заперечувати їхню точку зору. Я ніколи не читав «Mein Kampf» і навіть не збирався. Для мене Гітлер був ще одним диктатором, але замість вичитування мене за обідом, він би просто вибив мені мізки чи відірвав яйця, якби я вирішив виступити проти нього.

Іноді, коли викладачі заводили про небезпеку нацизму (нас змушували писати слово «нацизм» з маленької букви, навіть на початку речення) і фашизму, я зривався на ноги й заявляв:

«Виживання людської раси залежить від вибіркової відповідальності!»

Що означало, дивися з ким лягаєш у ліжко, та тільки я розумів, що мав на увазі. Насправді ж, я намагався роздратувати усіх.

А ось це я навіть не знаю звідки взяв:

«Одним із недоліків Демократії є те, що спільний голос гарантує спільного лідера, котрий веде нас до спільної апатичної передбачуваності!»   

Я уникав прямих посилань на євреїв та чорних, котрі не зробили мені нічого поганого. Всі мої проблеми були спричинені білими гоями. Отож, я не був нацистом за своїм характером чи переконанням; вичтелі викликали ці ідеї в мені, будучи такими подібними і мислячи так же ж подібно в своїх антинімецьких упередженнях. Я також прочитав десь, що якщо людина повністю не усвідомлює чи не вірить у те, що проповідує, то робить це більш переконливо, що, в свою чергу, давало мені значну перевагу над учителями.

«Схрестіть тяглового коня зі скакуном і отримаєте виродка, що не має ні сили, ні швидкості. Нова Вища Раса постане завдяки цілеспрямованій селекції!»

«Не буває хороших чи поганих війн. Єдина погана річ у війні – це поразка. Усі війни велися за так звану благу Мету з обох сторін. Та лише Мета переможця входила в історію як Шляхетна. Питання не в тому, хто хороший, а хто поганий, питання в тому у кого кращі генерали і сильніша армія!»

Мені це подобалось. Я міг продовжувати так до нескінченності.

Звісно, з такими розмовами я все більше втрачав шанси на популярність у дівчат. Та разом з тим, мені у цих справах ніколи особливо й не щастило. Зі своїх шалених промов я зрозумів, що мене більш ніхто не підтримував, хоча насправді так і не було. Інші також слухали. Якось, прямуючи на заняття з міжнародних новин, я почув, як хтось слідує за мною. Мені не подобалось, коли хтось іде за мною. Тож я розвернувся. Це був президент студентської спілки, Бойд Тейлор. Він користувався великою популярністю серед студентів і був єдиним в історіїї коледжу, кого обирали на цю посаду двічі.

«Агов, Чінаскі, я хочу з тобою поговорити.»

Мені завжди було байдуже до Бойда, цього типового усміхненого американця із забезпеченим майбутнім, завжди охайно вдягненого, простого, врівноваженого, з акуратно підстриженими чорними вусиками. Я ніяк не міг зрозуміти, за що його так усі любили. Він наздогнав мене.

«Бойде, а тобі не здається, що це буде погано для твоєї рептації, якщо хтось побачить як ти ідеш поряд зі мною?»

«Я про це попіклуюся.»

«В такому разі добре. В чому річ?»

«Чінаскі, це має залишитись лише між тобою і мною, ясно?»

«Ну звісно.»

«Послухай, я не вірю в речі, котрі такі як ти підтримують або намагаються робити.»

«І?»

«Та я хочу, щоб ти знав, що якщо ви переможете тут і в Європі, я з радістю стану на ваш бік.»

Я поглянув на нього й засміявся.

Я пішов далі, а він залишився стояти. Ніколи не вірте людині з ідеально підстриженими вусами…