Сендвіч із шинкою

Я  точно не знав, чому Чак, Едді, Джин та Френк прийняли мене до своїх ігор. Певно це сталося тому, що з’явився ще один хлопець і їм знадобився третій у команду. Мені все ще бракувало практики, щоб стати дійсно хорошим гравцем, проте я продовжував розвиватись. Субота була найкращим днем. Саме тоді ми влаштовували великі ігри, до нас приєднувались інші хлопці й ми грали у футбол на вулиці. Ми грали жорстоко, коли гра проходила на газоні, та коли ми були на вулиці, ми грали з блоками. Тоді було більше пасів, так як неможливо далеко забігти, коли тебе постійно блокують.

Вдома були постійні негаразди, батько з матір’ю увесь час билися, тому, як наслідок, вони забували про мене. Я ходив грати у футбол щосуботи. Якось під час однієї гри я прорвався у вільну зону за спину захисникові й побачив, як Чак кинув м’яч. Це була висока кручена подача, я побіг за нею. Я озирнувся, побачив, як м’яч наближається, відчув його у руках і був готовий зробити тачдаун.

Та раптом почув батьків голос: «ГЕНРІ!» Він стояв перед будинком. Я передав м’яч одному з хлопців з моєї команди, щоб він вибив,  а сам поплентався до батька. Він був сердитий. Я відчував його злість. Він завжди виставляв одну ногу вперед, його обличчя червоніло, а пузо гойдалося вгору-вниз у такт диханню. Він був шість футів і два дюйми зросту і, як я вже й казав, коли сердився перетворювався на суцільні вуха, рот і ніс. Я не міг поглянути йому в очі.

«Отож,» промовив він, «ти вже достатньо дорослий, щоб стригти газон. Ти вже достатньо дорослий для того, щоб стригти його, рівняти і поливати, а потім орошувати квіти. Пора вже почати щось робити. Пора підняти дупу!»

«Але ж я граю у футбол із хлопцями. Субота – мій єдиний день.»

«Ти хочеш мені перечити?»

«Ні.»

Я бачив, як батько спостерігає за мною з-за портьєри. Щосуботи вони влаштовували прибирання вдома. Пилососили килими й полірували меблі. Знімали килими, вощили підлогу й стелили їх назад. Навіть не було видно, що підлога навощена.

Газонокосарка й вирівнювач стояли на під’їздній доріжці. Він показав мені їх. «Бери косарку і йди газоном, нічого не пропускаючи. Витрушуй збирач ось сюди, коли він заповниться. А коли закінчиш в одному напрямку, починай рухатися в іншому, зрозумів? Спершу рухаєшся на північ і південь, потім – на схід і захід. Все ясно?»

«Так.»

«І не корч із себе мученика, а то зроблю тебе дійсно нещасним! Після того, як закінчиш косити, бери вирівнювач. Підстригай ним краї газону.Починаєш попід огорожею, зрізаєючи кожну травинку! Потім… одягаєш ось це кругле лезо й обстригаєш по периметру. По краях газон має бути ідеально рівним! Второпав?»

«Так.»

«А як закінчиш із цим, береш ось це…»

Батько показав мені сікатора.

«…стаєш на коліна і проходиш, зрізаючи билинки, що все ще стирчать. А потім береш шланг і поливаєш огорожу і клумби. Потім вмикаєш розприскувач і ставиш на п’ятнадцять хвилин на кожній частині газону. Як закінчиш на подвір’ї й у садку, переходиш на задній двір і в той садок. Якість питання?»

«Ні.»

«А тепер, я тобі ще щось скажу. Після того, як закінчиш, я вийду і все перевірю І НЕ ДАЙ БОЖЕ ЗНАЙДУ ХОЧА Б ОДНУ БИЛИНКУ, ЩО СТИРЧИТЬ! ХОЧА Б ОДНУ! ІНАКШЕ…!»

Він розвернувся, пройшов доріжклю, минув ганок, відчинив двері, грюкнув ними і зник у своєму будинку. Я взяв косарку, вивів її на газон і почав штовхати її в першому напрямку, на північ і південь. Я чув, як хлопці на вулиці грали у футбол…

Я закінчив косити, рівняти й поливати передній газон. Я оросив клумби, встановив розприскувач і попрямував на заднє подвір’я. Передній газон сполучався із заднім невеликою смугою. Її я також підстриг. Я не знав, чи був я нещасним. Мені було занадто сумно, щоб бути нещасливим. Здавалося, ніби усе на світі перетворилося на газон, а я брів через нього. Я все працював і працював, аж поки не здався. Це б зайняло цілі години, увесь день, і гра встигла б закінчитись. Хлопці б пішли додому, субота б завершилась, а я все ще б працював.

Тільки я почав стригти задній двір, як помітив батька з матір’ю, що спостерігали за мною з веранди. Вони стояли мовчки, нерухомо. Проходячи повз них, я почув, як мати сказала батьку, «Поглянь, він не пітніє так як ти, коли косиш газон. Поглянь який він спокійний.»

«СПОКІЙНИЙ? ВІН НЕ СПОКІЙНИЙ, ВІН ПРОСТО ДОХЛЯК!»

Коли я проходив знову, то почув:

«ШТОВХАЙ ШВИДШЕ! А ТО ПОВЗЕШ, ЯК СЛИМАК!»

Я прискорився. Було важко, та я не здавався. Я все набирав і набирав швидкість. Я вже майже біг з косаркою. Трава летіла так швидко, що значна її частина перелітала збирач. Я знав, що це розізлить його.

 «АХ ТИ Ж СУЧИЙ СИНУ!» закричав він.