Читаем Сендвіч із шинкою полностью

“Ну,” сказв Деніел, “хіба вам не здається, що двоє хлопців мають право на хороший відсос?”

“Думаю так,” сказав Френк.

“Ага,” кивнув я.

“А куди ви їдете, хлопці?” запита Деніел.

“На авіашоу,” відповів Френк.

“А, авіашоу! Я люблю авіашоу! Давайте зробимо так, ви візьмете мене з собою, а я довезу вас прямоісінько на місце.”

Ми мовчали.

“Як вам такий варіант?”

“Добре,” сказав Френк.

Френків батько дав нам грошей на вхід і на дорогу, та ми вирішили зекономити на транспорті, поїхавши автостопом.

“Може, давайте краще поїдемо на пляж,” сказав Деніел.

“Ні,” сказав Френк, “ми хочемо на авіашоу.”

“На пляжі веселіше. Ми можемо плавати наввипередки. І, до того ж, я знаю місце, де нас ніхто не потурбує. Я б ніколи не пішов під пірс.”

“А ми хочемо на авіашоу,” сказав Френк.

“Добре,” сказав Деніел, “поїдемо на авіашоу.”

Коли ми приїхали на парковку перед авіашоу, ми вийшли з машини і поки Деніел зачиняв дверцята, Френк сказав, “БІЖИ!”

Ми побігли до входу і Деніел помітив, як ми тікали.

“ГЕЙ ВИ, МАЛІ ЗБОЧЕНЦІ! АНУ ПОВЕРНІТЬСЯ! БІГОМ НАЗАД!”

Ми продовжували бігти.

“Господи,” сказав Френк, “той сучий син божевільний!”

Ми були вже майже біля воріт.

“Я ВАС ЗНАЙДУ!”

Ми заплатили і забігли всередину. Шоу ще не почалося, проте там було вже багато народу.

“Давай сховаємося під трибуною, там він нас не знайде,” мовив Френк.

Тимчасова трибуна була збудована з дощок, що слугували лавками. Ми сховалися під нею. Там ми побачили двох хлопців, що стояли посередині й дивилися вгору. Їм було десь по 13-14 років, обоє були на два-три роки старшими за нас.

“На що вони дивляться?” запитав я.

“Давай підійдемо й глянемо,” відповів Френк.

Ми підійшли. Один з хлопців помітив нас.

“Ану, задрипанці, геть звідси!”

“На що ви дивитесь, хопці?” запитав Френк.

“Я ж сказав вам забиратися звідси!”

“Та ну, Марті, нехай подивляться!”

Ми підійшли туди, де стояли вони. Поглянули вгору.

“Що це?” спитав я.

“Чорт, ти хіба сам не бачиш?” запитав один з них.

“А що я маю бачити?”

“Це пизда.”

“Пизда? Де?”

Він показав.

Там сиділа жінка з відгорнутою сукнею. На ній не було трусиків, тож якщо подивитись між дошками, можна було побачити її пизду.

“Бачиш?”

“Ага, бачу. Це пизда,” сказав Френк.

“А тепер, хлопці, марш звідси й тримайте роти на замку.”

“Але ми хочемо ще трохи подивитися,” сказав Френк. “Дайте нам ще трохи часу.”

“Добре, тільки не дуже довго.”

Ми стояли й дивилися вгору.

“Я бачу,” сказав я.

“Це пизда,” сказав Френк.

“Це дійсно пизда,” сказв я.

“Так,” сказав один із старших, “це справді вона.”

“Я запам'ятаю це на все життя,” сказав я.

“Гаразд, хлопці, досить з вас.”

“Чому?” запитав Френк. “Чому нам не можна подивитись?”

“Тому що,” сказав один з них, “я збираюсь дещо зробити. А тепер валіть звідси!”

Ми пішли геть.

“Цікаво, що він збирається утнути?” запитав я.

“Не знаю,” відказав Френк, “мабуть хоче кинути камінцем.”

Ми вийшли з-під трибуни і озирнулися навкруги, чи нема поблизу Деніела. Ми його не побачили.

“Мабуть, він пішов,” мовив я.

“Таких, як він не цікавлять літаки,” сказав Френк.

Ми вилізли на трибуну й почали чекати на початок шоу. Я розгледівся й поглянув на присутніх жінок.

“Цікаво, котра з них то була?” спитав я.

“Та звідси так і не вгадаєш,” відповів Френк.

Почалось авіашоу. Там був хлопець на “Фоккері”[6], що виконував трюки. Він крутився і вертівся, заходив у штопор, майстерно виходив з нього, нісся над самою землею й  виконував Іммельмана.[7] Свій найкращий трюк він виконував з гаками на кожному крилі. На двох жердинах на висоті близько шести футів над землею були почеплені дві червоні хустинки.Фоккер підлетів, схилив крило й підчепив ним одну з хустинок. Потім він розвернувся й іншим крилом зробив те ж саме з другою.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Апостолы игры
Апостолы игры

Баскетбол. Игра способна объединить всех – бандита и полицейского, наркомана и священника, грузчика и бизнесмена, гастарбайтера и чиновника. Игра объединит кого угодно. Особенно в Литве, где баскетбол – не просто игра. Религия. Символ веры. И если вере, пошатнувшейся после сенсационного проигрыша на домашнем чемпионате, нужна поддержка, нужны апостолы – кто может стать ими? Да, в общем-то, кто угодно. Собранная из ныне далёких от профессионального баскетбола бывших звёзд дворовых площадок команда Литвы отправляется на турнир в Венесуэлу, чтобы добыть для страны путёвку на Олимпиаду–2012. Но каждый, хоть раз выходивший с мячом на паркет, знает – главная победа в игре одерживается не над соперником. Главную победу каждый одерживает над собой, и очень часто это не имеет ничего общего с баскетболом. На первый взгляд. В тексте присутствует ненормативная лексика и сцены, рассчитанные на взрослую аудиторию. Содержит нецензурную брань.

Тарас Шакнуров

Контркультура