Сапфірова книга

На ній була оксамитова світло-коричнева сукня з оздобою, а волосся було заховане під об’ємну перуку — на вигляд, якщо врахувати кількість свічок, вельми пожежонебезпечну. У господині будинку була приємна посмішка, і вона щиро вітала нас. Автоматично я присіла в реверансі, а Ґідеон скористався можливістю залишити мене саму, точніше, він дозволив лорду Бромптону відвести себе вбік. Не встигла я вирішити, чи слід мені сердитися з цього приводу, як леді Бромптон залучила мене до розмови. На щастя, в потрібний момент я згадала назву міста, в якому я — або, точніше, Пенелопа Ґрей — жила. Натхненна її радісними кивками, я запевнила леді Бромптон, що хоча там дуже тихо й мирно, проте в місті бракує світських розваг, які тут, у Лондоні, мене просто збурили.　

— До кінця вечора ви напевно зміните свою думку, якщо Женев’єва Ферфакс і сьогодні вирішить виконати свій репертуар на фортепіано в повному обсязі.　

Одна з дам у жовтавій сукні наблизилася до нас.　

— Навпаки, я практично впевнена, що ви захочете повернутися до сільських розваг.

— Тс-с-с, — цитьнула леді Бромптон, гигикнувши. — Це невиховано, Джорджіано!

Через змовницький погляд, адресований мені, вона видалася мені геть молодою. Як вона взагалі опинилася разом з цією товстою старою торбою?

— Може, і невиховано, зате правда! — дама в жовтому (навіть при свічках колір геть непривабливий!) повідомила мені притишеним голосом, що її чоловік на минулому суаре заснув і голосно захропів.

— Нині цього не станеться, — запевнила леді Бромптон. — Сьогодні з нами незвичайний, таємничий граф Сен-Жермен, який пізніше ощасливить нас грою на скрипці. І Лавінія не може дочекатися, поки заспіває дуетом із містером Мерчантом.

— Для цього ти ж не шкодуй для нього вина, — нагадала пані в жовтому, посміхнулася мені широкою посмішкою, відкрито демонструючи свої зуби.

Я автоматично посміхнулася їй точнісінько так само. Ха! Я знала! Джордано — нікчемний чванько! І взагалі, все навколо було значно простіше, ніж я собі уявляла.

— Це дуже важке питання міри, — зітхнула леді Бромптон, і її перука легенько затремтіла. — Замало вина — він не захоче співати, занадто багато — він затягне непристойних матроських пісень. Ви знайомі з графом Сен-Жерменом, люба?

Я вмить посерйознішала і мимоволі озирнулася.

— Мене відрекомендували йому кілька днів тому, — мовила я і доклала зусиль, аби не скреготнути зубами. — Мій зведений брат… знайомий з ним.

Я побачила, як Ґідеон, стоячи біля каміна, розмовляв із тендітною молодою жінкою в ошатній зеленій сукні. Здавалося, ніби вони давно знають одне одного. Вона теж сміялася так, що можна було бачити її зуби. Вона мала гарні зуби, жодних гнилих пеньків, у чому мене намагався переконати Джордано.

— Хіба граф не чудовий? Я могла б годинами слухати його розповіді, — торочила пані в жовтому, після того як розповіла мені, що вона доводиться кузиною леді Бромптон. — Найбільше я люблю історії про Францію!

— Авжеж, пікантні історії, — зауважила леді Бромптон. — Ясна річ, вони не призначені для цнотливих вух дебютанток.

Я пошукала очима графа і розгледіла, що він сидить у кутку, захопившись розмовою з двома чоловіками. Здалеку він мав елегантний вигляд, його вік годі було визначити. Наче відчувши мій погляд, він зиркнув своїми темними очима на мене.

Граф був одягнений так само, як і інші чоловіки в салоні — на ньому були перука й камзол, дурнуваті штани трохи нижче колін і дивні туфлі з пряжками. Але якщо порівняти його з усіма іншими, мені не здалося, що він щойно прибув із костюмованого фільму, і це вперше я усвідомила, де наразі перебуваю.

Його губи скривилися в усмішці, і я чемно схилила голову, в той час як по всьому тілу в мене пробіг мороз. Я насилу впоралася з рефлекторним бажанням схопитися за горло. Я не хотіла наштовхнути його на непотрібні думки.

— Ваш зведений брат, до слова сказати, непоганий із себе, люба, — сказала леді Бромптон. — Усупереч чуткам, які до нас доходили.

Я відвела погляд від графа Сен-Жермена і знову подивилася на Ґідеона.

— Авжеж. Він справді… нічогенький.

Схоже, дама в зеленому теж так вважала. Вона саме з кокетливою усмішкою поправляла його хустку на шиї. Джордано за такий учинок, швидше за все, вбив би мене.

— А хто ця дама, яка його теє облап… ну, з якою він балакає?

— Лавінія Ратленд. Найвродливіша вдова у Лондоні.

— Але не треба співчуття, будь ласка, — кинула Прімроуз. —

Її довгенько вже розраджує герцог Ланкаширський, на велике невдоволення герцогині, і паралельно вона крутить любощі з політиком-початківцем. Вашого брата цікавить політика?

— Гадаю, наразі це зовсім неважливо, — махнула рукою леді Бромптон. — Лавінія має такий вигляд, наче їй піднесли подарунок, який вона зараз розгорне. — Вона знову огледіла Ґідеона з голови до ніг. — 3 чуток, у нього мали бути хворобливий вигляд й пухка фігура. Яке щастя, що це не так, — раптом її обличчя стало зляканим. — О! У вас же досі немає напоїв!

Кузина леді Бромптон озирнулась і штовхнула в бік молодика, що опинився поблизу.