Сапфірова книга

— Усе гаразд, — пролунав голос Ґідеона в моїх вухах.

Нічого не можна було розгледіти як слід. Єдина свічка осявала вівтар, інша частина церкви лежала в примарному мороці.

— Bienvenue[56], — пролунав хрипкий голос із цього мороку, і хоча я очікувала цього, та все одно здригнулася.

Якась чоловіча постать відокремилася від тіні колони, і в світлі свічки я впізнала бліде обличчя Ракоці, графового друга. Як і під час першої зустрічі, я подумала, що він схожий на вампіра, його чорні очі не блищали, у тьмяному світлі вони скидалися на моторошні чорні дірки.

— Мсьє Ракоці, — сказав Ґідеон французькою і ввічливо вклонився. — Радий вас бачити. З моєю супутницею ви вже знайомі.

— Зрозуміло. Мадемуазель Ґрей на сьогоднішній вечір. Мені дуже приємно, — Ракоці злегка уклонився.

— Е-е-е… très… — промимрила я. — Я рада зустрітися з вами, — перейшла я на англійську.

Ніколи не знаєш, що вимовиш ні з того ні з сього іноземною мовою, особливо якщо з нею не надто дружиш.

— Мої люди і я проведемо вас до будинку лорда Бромптона, — запропонував Ракоці.

Було прохолодно, і накрапав дощ, і якщо в цьому часі вже існували вуличні ліхтарі, то на цій вулиці цього вечора жоден із них не працював. Було так темно, що я навіть не могла розгледіти обличчя Ґідеона, який ішов поруч зі мною. Здавалося, тіні навколо ожили, дихають і тихо брязкають. Я міцно вчепилася в Ґідеона. Не дай Боже, він мене зараз відпустить!　

— Це все мої люди, — шепнув Ракоці. — Хороші, випробувані в боях хлопці з народу куруців[57]. Ми охоронятимемо вас і дорогою назад.　

О, як заспокійливо!　

До будинку лорда Бромптона виявилося недалеко, і що ближче ми підходили, то дужче розступалася темрява навкруги. Сам будинок на Віґмор-стрит був яскраво освітлений і мав по-справжньому затишний вигляд. Люди Ракоці залишилися в тіні, він один підвів нас до будинку, де у величезному холі, звідки помпезні сходи з вигнутими поручнями вели на другий поверх, нас очікував лорд Бромптон власною персоною. Він був таким же огрядним, яким я його запам’ятала, його обличчя лисніло від жиру у світлі численних свічок.　

У холі, крім лорда й чотирьох лакеїв, більше нікого не було. Слуги стояли рядочком біля одних дверей і чекали подальших наказів. Очікуваного товариства видно не було, але до моїх вух долинули якийсь гомін і кілька безладних тактів мелодії.　

Поки Ракоці, уклонившись, відходив, мені стало ясно, чому лорд Бромптон особисто зустрічав нас, перш ніж хтось устиг нас побачити. Він запевнив, що дуже радий нам, сказав, що насолоджувався нашою першою зустріччю, але… е-е-ем… е-е- ем… було б розумно не згадувати її, цю зустріч, його дружині.　

— Тільки щоб уникнути непорозумінь, — додав він. При цьому він постійно підморгував, наче йому потрапило щось в око, і щонайменше тричі поцілував мені руку. — Граф запевнив мене, що ви походите з однієї з найкращих родин Англії, і я сподіваюся, що ви пробачите мою невихованість у тій нашій цікавій розмові про двадцять перше століття і мою абсурдну ідею, нібито ви актори, — він знову підкреслено підморгнув.　

— Напевно, в цьому є і наша провина, — сказав рівно Ґідеон. — Граф доклав усіх зусиль, щоб звести вас на манівці. До речі, між нами кажучи: він трохи дивакуватий старигань, еге ж? Моя зведена сестра і я — ми вже звикли до його жартів, але якщо його не знати так добре, спілкування з ним може бути дещо дивним. — Він скинув з мене шаль і передав її одному з лакеїв. — Ну… хай там як. Ми чули, що у вашому салоні є чудове фортепіано та прекрасна акустика. Нас вельми потішило запрошення леді Бромптон.　

Лорд Бромптон на якусь мить не міг відвести погляду від мого декольте, а потім сказав:　

— Вона теж буде в захваті познайомитися з вами. Ходімо, всі вже зібралися, — він подав мені руку. — Міс Грей?　

— Мій пане, — я кинула погляд на Ґідеона, і він підбадьорливо посміхнувся, ступаючи за нами в салон, в який ми потрапили через заокруглені двійчасті двері просто з холу.　

Салон я уявляла як щось схоже на вітальню, але приміщення, до якого ми увійшли, могло позмагатися з бальною залою в нашому домі. У величезному каміні збоку горів вогонь, а перед вікнами з важкими гардинами стояв спінет.[58]Я блукала очима по витончених столиках, канапах зі строкатою оббивкою та стільцях із позолоченими підлокітниками. Усе це осявалося сотнями свічок, які висіли і стояли всюди, надаючи простору магічного світіння — тож я оніміла від захоплення. На жаль, це саме світло падало й на безліч незнайомих людей, і до мого захоплення (пам’ятаючи настанови Джордано, я міцно стиснула губи, щоб через недогляд не завмерти з розкритим ротом) наразі почав домішуватися страх. І це називається невелике вибране вечірнє товариство? Який же тоді вигляд матиме бал?　

Я ще не встигла все як слід розгледіти, коли Ґідеон невблаганно потягнув мене всередину натовпу. Багато пар очей з цікавістю спостерігали за нами, і за мить до нас поспішила невелика повненька жінка: з’ясувалося, що це леді Бромптон.