Сапфірова книга

Уже майже настала північ, коли ми через увесь будинок пробралися в бібліотеку, тобто пробиралися це ми з Леслі, а Ксемеріус полетів туди раніше.　

Там ми з годину шукали по всіх полицях нові вказівки. П’ятдесят перша книга в третьому ряду… П’ятдесят п’ятий ряд, тридцята книга, сторінка чотири, рядок сім, восьме слово… Байдуже, з якого б кутка ми не починали рахувати, сенс все одно не з’являвся. Врешті-решт ми заходилися витягувати навмання книги і трусити їх, сподіваючись знайти нову записку. Нічого не було. Проте Леслі не втрачала впевненості.

Вона записала шифр на аркуші паперу, який тепер раз по раз діставала з кишені й розглядала.

— Це щось означає, — невпинно бурмотіла вона собі під ніс. — І я з’ясую, що саме.

Після цього ми нарешті пішли спати. А вранці будильник безжально вирвав мене зі сну, в якому мені нічого не снилось, — і відтоді я без упину думала про суаре.

— По тебе прийшов мсьє Джордж, — мадам Россіні перервала мої спогади.

Вона простягла мені сумочку, мій ридикюль, і я подумала, чи не варто в останню секунду прихопити свій ножик для овочів. Наперекір пораді Леслі я відмовилася від думки прикріпити його скотчем до стегна. З моїм щастям я сама поранюся, та й як за потреби я дістануся до нього під такою спідницею?

Містер Джордж увійшов в ательє, і мадам Россіні накинула мені на плечі тонку, багато вишиту шаль. Вона поцілувала мене в обидві щоки.

— Хай щастить, голубонько моя, — сказала вона. — Поверніть мені її живою і здоровою, мсьє Джордж.

Містер Джордж посміхався дещо силувано. Його обличчя не було таким круглим і спокійним, як зазвичай.

— На жаль, це залежить не від мене, мадам. Ходімо, дитино, на тебе чекають, дехто хоче познайомитися з тобою.

Повернуло з полудня, коли ми піднялися на поверх вище в Драконячу залу. Щоб одягнутися і зачесатися, знадобилося дві з гаком години. Містер Джордж був напрочуд мовчазний, і я зосередила всю свою увагу на тому, щоб не наступити на поділ своєї сукні. Я згадувала наш останній візит у вісімнадцяте століття і думала, що в такому невигідному вбранні було б важко тікати від чоловіків зі шпагами.

— Містере Джордж, не могли б ви мені пояснити щодо флорентійського Альянсу? — запитала я, ступаючи в слід раптовій думці.

Містер Джордж зупинився.

— Флорентійський Альянс? Хто тобі про нього розповів?

— По суті, ніхто, — відповіла я, зітхнувши. — Але я раз у раз чую якісь уривки розмов. Я питаю тільки тому, що… що мені страшно. Ті, хто напав на нас у Гайд-парку, були з Альянсу, правда?

Погляд містера Джорджа був серйозний.

— Можливо. Навіть швидше за все. Але тобі нема чого боятись. Я не думаю, що сьогодні на вас можуть напасти. Ми разом із графом і Ракоці вжили всіх можливих заходів проти небезпеки.

Я було роззявила рота, аби щось сказати, але містер Джордж став мені на заваді.

— Ну, добре. Ти ж все одно не даси спокою. Справді, ми повинні виходити з того, що 1782 року в лавах Вартових був зрадник, можливо, той самий, який уже раніше видавав інформацію, що дозволила вчинити замахи на графа Сен-Жермена в Парижі, у Дуврі, в Амстердамі та в Німеччині. — Він почухав лисину. — Але в Хроніках ім’я цього негідника не називається. Хоча графу вдалося знищити флорентійський Альянс, викрити зрадника не вдалося. Ваші візити в 1782 рік мають допомогти розв’язати цю проблему.

— Ґідеон вважає, що Люсі й Пол якось із цим пов’язані.

— Справді існують деякі ознаки, що дозволяють так припустити, — містер Джордж показав на двері в Драконячу залу. — Але в нас немає часу обговорювати подробиці. Хоч би що трапилося, ти маєш триматися Ґідеона. Якщо дійде до того, що ви загубите одне одного, сховайся десь, де можна буде спокійно дочекатися зворотного стрибка.

Я кивнула. Чомусь у мене різко пересохло в роті.

Містер Джордж відчинив двері й пропустив мене вперед. Я протиснулася повз нього у своїй широченній спідниці. У кімнаті було багато людей, які миттю вп’ялися в мене очима, і від збентеження кров миттю вдарила мені в обличчя. Поруч із доктором Вайтом, Фальком де Віллерзом, містером Вітменом, містером Марлі, Ґідеоном і нестерпним Джордано під велетенським драконом стояли ще п’ятеро чоловіків у темних костюмах із серйозними обличчями. Я б хотіла, щоб Ксемеріус був тут, аби підказати, хто з них був міністром внутрішніх справ, а хто — лауреатом Нобелівської премії, але Ксемеріус отримав інше завдання. (Не від мене, а від Леслі. Згодом розповім.)

— Панове? Дозвольте відрекомендувати вам Ґвендолін Шеферд, — це риторичне питання вельми врочистим тоном поставив Фальк де Віллерз. — Вона — наш Рубін. Остання мандрівниця в часі в Колі Дванадцяти.

— Сьогодні ввечері подорожує під ім’ям Пенелопи Ґрей, вихованки четвертого віконта Баттена, — докинув містер Джордж.

А Джордано пробурмотів під ніс:

— Яка увійде з сьогоднішнього вечора в історію під ім’ям Пані-без-віяла.