З роками вона розробила кулеметний спосіб давати собі раду з неприємними фактами. У шістнадцять років я, її єдиний син, захворів на плевропневмонію, а в ті часи то була смертельна хвороба. Я перебував між життям і смертю, доки світлі янголи не погладили мені очі кінчиками своїх крилець. Олів удалася до свого кулеметного способу лікування плевропневмонії, і він спрацював. Священик Єпископальної церкви молився зі мною і за мене, абатиса і черниці католицького монастиря, що біля нашого дому, показували мене небесам двічі на день для полегшення, далекий родич, викладач наукового християнства, постійно про мене думав. Були задіяні всі заклинання, всі чари, всі відомі зілля, а ще мати покликала двох чудових медсестер і найкращих у місті лікарів. Її спосіб виявився дієвим. Я одужав. Вона була люблячою і суворою до своєї сім’ї — трьох дочок і мене, залучала нас до хатнього господарства, миття посуду, прання і вчила гарним манерам. Коли вона сердилася, очі в неї ставали такі, що могли зняти шкіру з неслухняної дитини, як шкаралупку з мигдалю.
Коли я оклигав після своєї пневмонії, мені довелося наново вчитися ходити. Я пролежав у ліжку дев’ять тижнів, м’язи стали мляві, й мене полонили лінощі одужання. Коли мені допомагали підвестися, кожен нерв волав, і рана у мене в боку, з дренажем для витікання гною з плевральної порожнини, боліла нестерпно. Я падав назад у ліжко і плакав:
— Не можу! Я не можу встати!
Олів уп’ялася в мене своїм жахливим оком:
— Підводься! — звеліла вона.— Твій батько працював цілий день і не лягав спати цілу ніч. Він вліз у борги через тебе. Негайно підводься!
І я підвівся.
«Борг» для Олів було огидне слово й огидне поняття. Рахунок, не сплачений до п’ятнадцятого числа, вважався боргом. Це слово асоціювалося з брудом, неохайністю і нечесністю. Олів, яка щиро вірила, що її сім’я найкраща на світі, гордовито не дозволяла, щоб отаку сім’ю заплямував борг. Вона настільки міцно вбила своїм дітям у голови цей страх перед боргами, що навіть зараз, у зміненій економічній моделі, де заборгованість є складником способу життя, я починаю непокоїтися, коли сплачую рахунок на два дні пізніше. Олів ніколи не брала нічого в кредит, коли ця схема набула популярності. Річ, узята в кредит, тобі не належить, отже, ти береш її у борг. Вона відкладала гроші на те, що хотіла мати, а це означало, що наші сусіди користувалися всілякими технічними новинками років на два раніше, ніж ми.
2
Олів мала велику мужність. Вочевидь, мужність необхідна, щоб ростити дітей. І я мушу вам розказати, щó мати зробила для Першої світової війни. Вона не мислила глобально. Першим її кордоном була географія її родини, другим — її місто, Салінас, і була ще одна пунктирна лінія, доволі нечітка, яка обмежувала наш округ. Тому вона не зовсім вірила у війну, навіть коли Ескадрон С, наша ополченська кіннота, була мобілізована, завантажила своїх коней на потяг і вирушила у відкритий світ.
Мартін Гопс мешкав за два кроки від нас. Він був кремезний, невисокий, рудочубий. Рот він мав великий, очі червоні. Він був найскромнішим хлопцем на весь Салінас. Йому аж свербіло від ніяковості, коли просто треба було сказати «Доброго ранку». Він вступив до Ескадрону С, бо там був баскетбольний майданчик.
Якби німці знали Олів і були обачливі, вони б доклали всіх зусиль, щоб її не дратувати. Але вони її не знали чи просто були дурнуваті. Коли вони вбили Мартіна Гопса, вони програли війну, тому що моя мама розлютилася і вирішила помститися. Їй подобався Мартін Гопс. Він нікому не робив шкоди. Коли його вбили, Олів оголосила війну германській імперії.
Вона обмірковувала, щó буде її зброєю. Плести шкарпетки й шоломи не видавалося їй достатньо вбивчим. На якийсь час вона вдягла форму Червоного Хреста і приєдналася до інших дам, так само вдягнених, які скручували бинти і розкручували репутації. Воно було непогано, але не проштрикувало серце кайзера. Олів жадала крові за життя Мартіна Гопса. Вона знайшла свою зброю у вигляді облігацій військового займу «Ліберті». Вона ніколи в житті нічого не продавала, якщо не рахувати випадкових тортиків з янголами в Олтарній гільдії у підвалі Єпископальної церкви, а тут почала продавати облігації просто тюками. Вона робила це затято. Гадаю, люди просто боялися не купувати. І коли вони купували їх у Олів, вона створювала в них відчуття справжньої участі в битві, ніби вони вганяють штик у живіт Німеччини.
Александр Васильевич Сухово-Кобылин , Александр Николаевич Островский , Жан-Батист Мольер , Коллектив авторов , Педро Кальдерон , Пьер-Огюстен Карон де Бомарше
Драматургия / Проза / Зарубежная классическая проза / Античная литература / Европейская старинная литература / Прочая старинная литература / Древние книги