НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Ми стежили, як аероплан мчить угору і вдалину, лишаючи по собі гнітючу тишу. Члени комітету з продажу облігацій, друзі й родичі, прості непочесні глядачі й не думали йти з поля. Аероплан перетворився на цятку в небі, який летів у напрямі цукрозаводу, а там і зовсім зник з очей. Спливло п’ятнадцять хвилин, перш ніж ми його знову побачили, він летів спокійно й дуже високо. Потім, на наш жах, він почав качатися і падати. Він падав безкінечно, підхопився, набрав висоту і зробив петлю. Один із сержантів засміявся. На якусь мить аероплан вирівнявся, а потім знову почав химерити. Він крутився, робив повороти Іммельмана, внутрішні й зовнішні петлі, перегортався і пролітав над полем догори дриґом. Ми бачили чорну кульку — шолом нашої мами. Один із солдатів сказав тихо:

— Він що — вчадів? Вона ж далеко не дівчина.

Аероплан приземлився доволі рівно і підкотив до натовпу. Мотор заглух. Пілот виліз із кабіни, спантеличено хитаючи головою.

— Ніколи не зустрічав таких відчайдушних жінок,— промовив він. Потім випростався, потиснув мляву руку Олів і поспішно пішов геть.

Четверо чоловіків чимало наморочились, поки визволили Олів з кабіни. Вона так заклякла, що їм не вдавалося її зігнути. Ми забрали її додому, поклали у ліжко, і вона пролежала два дні.

Те, що там відбулося, відкрилося нам не одразу. Щось розказав пілот, щось розказала Олів, і треба було з’єднати обидві оповіді, аби скласти доладну картину. Літак піднявся у повітря й облетів кругом цукрозаводу Спреклса, як було велено, облетів тричі, щоб батько міг побачити його обов’язково, а потім пілот надумав пожартувати. Він не мав на меті нічого злого. Крикнув щось, і обличчя у нього сильно скривилося. Олів нічого не чула через шум мотору. Пілот скинув швидкість і прокричав: «Трюк?» Це був такий жарт. Олів побачила його обличчя у великих окулярах, але струм повітря перекрутив його слово. І Олів почула — «Каюк!».

Що ж, подумала вона, сталося, як і гадалося. Ось і прийшла її смерть. Вона подумки перебрала, чи зробила все необхідне — заповіт складений, листи спалені, білизна нова, вдома купа наїдків на обід. А чи вимкнула вона світло на задній веранді? Усе це не забрало й секунди. Тоді вона подумала, що може бути зовнішній шанс на спасіння. Цей молодий військовий вочевидь переляканий, а страх — найгірша перепона у контролі над ситуацією. Якщо вона піддасться паніці, яка стискає їй серце, він злякається ще більше. Вона вирішила підбадьорити його. Вона сонячно всміхнулася і кивнула, щоб надати йому мужності, а потім весь світ перевернувся. Коли аероплан вийшов з петлі, пілот обернувся до неї і крикнув: «Ще?»

Олів уже зовсім нічого не чула, але підборіддя в неї було тверде, і вона вирішила допомогти пілоту не налякатися до втрати тями, поки вони не вріжуться у землю. Вона всміхнулася і знову кивнула. Виконавши черговий трюк, він озирався, і щоразу вона його заохочувала. Пізніше він безнастанно повторював: «У житті не зустрічав такої відчайдушної жінки. Я зробив усі фігури, дозволені правилами, а вона вимагала ще і ще. Господи Ісусе, який би з неї вийшов пілот!»

Розділ 15

1

Адам сидів на своїй землі, як вдоволений кіт. Від входу до невеличкої балки під велетенським дубом, який занурив своє коріння у підземні води, його погляду відкривалися родючі акри, що тяглися до річки, потім на алювіальну рівнину, а далі до округлих пагорбів на західному боці. Місце було чудове, навіть улітку, коли його пекло сонце. Посередині його перетинала, немов підперізувала, смуга річкових верб і платанів, а західні пагорби були жовто-коричневі від пасовищ. З якоїсь причини гори на заході Салінас-Веллі мали товстіший шар ґрунту, ніж східні гори, і трава на них була соковитіша. Може, вершини накопичували дощову воду і розподіляли її рівномірніше, а може, притягували більше дощу, бо були вкриті густішим лісом.

Угіддя Санчесів, а тепер Траска, мало дуже небагато обробленої землі, але Адам уже подумки бачив високу пшеницю і ділянки зеленої люцерни біля річки. За його спиною було чути, як весело лупають молотки теслярів, яких він привіз аж із самого Салінаса перебудувати старий дім Санчесів. Адам вирішив оселитися в старому домі. Це місце, де він закладе свою династію. Гній вишкребли, старі підлоги зірвали, вузькі віконні рами виламали. Готувалася нова, запашна деревина, смолиста сосна, оксамитове мамонтове дерево, нова покрівля. Старі товстелезні стіни всмоктували шар за шаром побілку, виготовлену з вапна й солі,— коли вона висихає, то ніби світиться зсередини.

Адам планував оселитися тут назавжди. Садівник підстриг старезні троянди, посадив герань, заклав город і зробив доріжки, щоб ходити туди-сюди по саду. Адам уже заздалегідь відчував смак комфорту й затишку для себе і своїх нащадків. У сараї, під брезентом, стояли ящики з масивними меблями, прислані з Сан-Франциско і доставлені возами з Кінг-Сіті.