НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Семюель усміхнувся до нього.

— Кажуть, колись люди жили на деревах. Хтось мав бути невдоволений надто високою гілкою, бо інакше ти б не ступав зараз по землі,— розсміявся він.— Бачу, як я сиджу на своїй купі гною і створюю у себе в уяві світ, як Бог створював наш світ. Але Бог бачив цей світ. А я ніколи не бачу свого, хіба що — отак. Прийде день, коли ця долина стане долиною великого багатства. Вона змогла б нагодувати увесь світ, можливо, так і буде. І тут житимуть щасливі люди, тисячі й тисячі...— Тут якась думка захмарила його очі, обличчя посумнішало, і він замовк.

— Послухати вас, то це чудове місце для оселення,— сказав Адам.— Де ж ще мені ростити своїх дітей, коли тут таке майбутнє?

Семюель заговорив знову:

— Одного я не розумію. У цій долині є якась чорнота. Не знаю, що це, але відчуваю її. Іноді серед яскравого сонячного дня я відчуваю, як вона затуляє сонце і вичавлює з нього світло, як з губки,— він підвищив голос.— У цій долині причаїлася чорна жорстокість. Не знаю — не знаю. Ніби якийсь давній привид вигнав її з мертвого океану під нами і наповнив повітря бідою і нещастям. Вона таємна, як прихована туга. Не знаю, що це, але я те бачу і відчуваю у тутешніх людях.

Адам здригнувся:

— Я щойно згадав, що обіцяв рано повернутися. Кейті, моя дружина, чекає дитину.

— Але Лайза вже готує обід.

— Вона зрозуміє, коли ви їй скажете про дитину. Моя дружина нездужає. І я вельми вдячний вам, що розповіли мені про воду.

— Я не засмутив вас своїми теревенями?

— Ні, ні, зовсім ні. Це у Кейті перша дитина, і їй зле.

Адам боровся зі своїми думками всю ніч, а вранці поїхав до Бордоні, вони уклали угоду, і ранчо Санчесів перейшло до нього.

Розділ 14

1

Так багато треба розказати про Західний край того часу, що не знаєш, з чого починати. Одне тягне за собою сотні іншого. Важко вирішити, що має йти першим.

Ви ще не забули, як Семюель Гамільтон спом’янув, що його діти вирядилися на танці у школу «Персикове дерево». Тоді окружні школи були осередками культури. Протестантські церкви виборювали собі право на існування, бо у цих краях вони ще були новачками, прибульцями. Католицька церква першою з’явилася в цих місцях, укорінилася, встановила зручну традицію, але місії поступово занепадали, їхні дахи провалювалися, і голуби гніздилися в обідраних олтарях. Бібліотека (з латинськими й іспанськими книжками) у місії Сан-Антоніо була звалена до зерносховища, де щури погризли всі шкіряні палітурки. Тому центром мистецтва і науки стала школа, і шкільна вчителька захищала і несла світоч пізнання і краси. У шкільному приміщенні зустрічалися, щоб послухати музику чи провести дискусії. Під час виборів там облаштовували виборчу дільницю. Суспільні заходи, як-от увінчання Травневої королеви, надгробна промова за померлим президентом або танці на всю ніч проводилися лише тут, більше ніде. А вчителька була не тільки інтелектуальним взірцем і громадським лідером, а й спокусливою здобиччю для шлюбних планів. Будь-яка родина могла високо тримати голову, якщо їхній син був одружений з учителькою. Вважалося, що діти вчительки мають інтелектуальні переваги — як спадкові, так і набуті.

Доньки Семюеля Гамільтона не призначалися для долі зморених працею фермерських дружин. Вони були вродливі й мали на собі відблиск походження від королів Ірландії. Вони відзначалися гідністю, яка перевищувала їхню бідність. Жодна людина не подумала б, що вони заслуговують на жаль. Семюель виростив надзвичайно гідних дітей. Вони були краще освічені та краще виховані, ніж більшість їхніх однолітків. Усім їм Семюель передав свою любов до навчання і відгородив від пихатого невігластва тих часів. Олів Гамільтон стала вчителькою. Це означало, що вона покинула рідну домівку в п’ятнадцять років і перебралася до Салінаса, де ходила до середньої школи. У сімнадцять років вона склала іспити окружній комісії з усіх гуманітарних, природничих і точних дисциплін, а у вісімнадцять уже викладала у школі «Персикове дерево».

В її школі деякі учні були старші й більші за неї. Шкільна вчителька має володіти неабияким тактом. Утримувати лад серед здоровенних шибеників, не маючи пістолета і батога,— справа важка і небезпечна. В одній гірській школі учні зґвалтували вчительку.

Олів Гамільтон мала викладати всі предмети в усіх класах. Дуже мало хто з молодих у ті дні вчився далі восьмого класу, та й на це в них йшло чотирнадцять-п’ятнадцять років, бо через працю на фермі їх залишали на другий рік. Олів ще й навчилася надавати першу медичну допомогу, бо безнастанно траплялися якісь нещасні випадки. Вона накладала шви на порізи від ножових ран після бійок у шкільному дворі. Коли одного босоногого малюка вкусила гримуча змія, саме її обов’язком було висмоктати отруту з його великого пальця на нозі.