НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Вона сказала, що не хоче їхати до Каліфорнії, але він не слухав, бо люба Кейті узяла його за руку і вирушила першою. Його злет був такий високий, що він не помітив гнітючого болю свого брата, як і не помітив спалахів у нього в очах. Він продав Карлові свою частку ферми — дешевше, ніж вона вартувала, але ці гроші, як і половина батькового спадку, зробили його вільним і багатим.

Брати стали чужі один одному. Вони потиснули руки на вокзалі, й Карл дивився вслід потягу, розтираючи свій шрам. Потім пішов до таверни, випив швиденько чотири порції віскі й подався у горішні кімнати. Він заплатив дівчині, але потім у нього нічого не вийшло. Він плакав у її обіймах, доки вона його не виставила. Він лютував у себе на фермі, витискав з неї все можливе, докуповував землю, свердлив, підрізав, і хазяйство його розросталося. Він не знав ні покою, ні відпочинку, він був багатим без задоволення і шанованим без друзів.

Адам пробув у Нью-Йорку рівно стільки, скільки треба було, щоб купити новий одяг собі й Кейті, а потім вони сіли у потяг, який провіз їх через увесь континент. Як вони потрапили до Салінас-Веллі, зрозуміти зовсім просто.

У ті дні залізничні компанії зростали, суперничали, прагнули розвиватися й домінувати, а тому вживали всіх заходів для збільшення руху. Компанії не лише розміщували рекламу в газетах, вони видавали буклети і плакати, де зображувалася і змальовувалася краса Заходу і його багатство. Жодна забаганка не видавалася надмірною — багатство було безмежним. Південно-Тихоокеанська залізниця, керована шаленою енергією Ліланда Стенфорда, заволоділа Тихоокеанським узбережжям не лише в транспорті, а й у політиці. Залізничні колії потяглися долинами. Виникали нові міста, заселювалися нові території, адже компанії треба було створювати нову клієнтуру, щоб справи йшли угору.

Видовжена Салінас-Веллі стала частиною цих розробок. Адам побачив і вивчив красивий кольоровий плакат, який рекламував цю долину як землю, що її без особливого успіху наслідував рай. Після прочитання таких описів кожен, хто не хоче оселитися в Салінас-Веллі, має вважатися божевільним.

Адам не поспішав з покупкою землі. Він придбав собі двоколку і роз’їжджав навкруги, зустрічався з тими, хто приїхав раніше, розпитував про ґрунт і про воду, про клімат і врожаї, про ціни і виробничі потужності. Адам не хотів ризикувати. Він приїхав сюди пустити коріння, збудувати дім, завести сім’ю, ба навіть започаткувати цілу династію.

Адам невтомно їздив з ферми на ферму, брав у руки грудочки землі й розтирав пальцями, розпитував, планував, мріяв. Людям у долині він сподобався, вони раділи, що він сюди переселився, бо розпізнали в ньому солідного чоловіка.

Турбувало його лише одне, і це стосувалося Кейті. Вона нездужала. Вона їздила скрізь з ним разом, але була якась байдужа. Одного ранку вона поскаржилася, що їй зле, і залишилася у своєму номері в готелі «Кінг-Сіті», а Адам поїхав сам. Він повернувся близько п’ятої по обіді і знайшов її напівмертвою від втрати крові. На щастя, Адам застав за вечерею доктора Тилсона і відірвав його від ростбіфа. Лікар швидко оглянув Кейті, вклав тампон і звернувся до Адама.

— Чого б вам не почекати унизу? — запропонував він.

— З нею все гаразд?

— Так. Я вас скоро покличу.

Адам погладив Кейті по плечу, і вона йому всміхнулася.

Доктор Тилсон причинив по собі двері й підійшов до ліжка. Обличчя його розчервонілося від гніву:

— Навіщо ви це вчинили?

Кейті стиснула рот на тонку лінію.

— Ваш чоловік знає, що ви вагітна?

Вона неохоче похитала головою.

— Чим ви це зробили?

Вона не зводила з лікаря очей.

Він огледів кімнату. Підійшов до бюро й узяв в’язальну спицю. Помахав нею перед самим носом Кейті.

— Давнє знаряддя — давній злочинець,— промовив він.— Ви дурепа. Мало не вбили себе, але дитину не втратили. Гадаю, ви ще приймали всіляку гидоту, труїли себе, пхали камфору, керосин, гострий перець. Боже мій! Чого тільки не коять ці жінки!

Очі в неї були холодні, як скло.

Він підтягнув стільця до її ліжка.

— Чому ви не хочете народити дитину? — спитав він лагідно.— Маєте гарного чоловіка. Хіба ви його не любите? Чи ви зовсім не хочете зі мною розмовляти? Відповідайте, чорт забирай! Не будьте впертою, як віслюк!

Губи її не ворухнулися, очі не моргнули.