НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Іноді злети пронизують чоловічий розум. Це трапляється майже з кожним. Можна відчути, як вони зростають або наближаються, як запал до динаміту. Млість у шлунку, насолода у нервах, поколювання в руках. Шкіра вдихає повітря, кожен вдих наповнює свіжістю. Зародження цього відчуття приємне, як широке позіхання і потягування; у голові спалахують іскри, й увесь світ сяє перед очима. Людина могла прожити все життя у сірості, земля й дерева здавалися їй темними і понурими. Події, навіть важливі, зливалися у щось безлике і бліде. І раптом — злет, і пісня цвіркуна радує слух, і запах землі лоскоче ніздрі, і мерехтливе світло під деревом тішить око. І тоді людина виплескується назовні, як стрімкий потік, але не стає від того менша. Мені здається, що значущість людини на світі може вимірятися якістю і кількістю її злетів. Це дуже приватна річ, але вона єднає нас зі світом. Це матір усякої творчості, й вона виокремлює кожну людину з-поміж інших.

Не знаю, як воно буде у прийдешньому. У світі відбуваються жахливі зміни, незнані сили формують обличчя майбутнього, яке нам не відоме. Деякі з цих сил нам видаються ворожими, можливо, не самі по собі, а через їхню властивість руйнувати те, що ми маємо. Дійсно, двоє людей можуть підняти більший камінь, ніж одна людина. Бригада будує автомобілі швидше і краще, ніж один чоловік, а хліб з велетенського комбінату дешевший і однаковіший. Коли наша їжа, наше вбрання, наші домівки народжуються у багатогранному масовому виробництві, цей масовий метод неодмінно починає формувати і наш спосіб мислення, витискаючи всі інші способи. У наш час масове або колективне виробництво увійшло в економіку, в політику і навіть у релігію, тож деякі країни замінили ідею Бога на ідею колективу. Це небезпечно у мій час. У світі існує величезна напруга, руйнівна напруга, і люди пригнічені та збентежені.

У такий час мені видається природним і слушним поставити собі ці питання. У що я вірю? За що я повинен боротися і проти чого повставати?

Людський рід — єдиний творчий рід, і володіє він лише одним творчим знаряддям: індивідуальним розумом і людським духом. Ще нічого не було створено двома людьми. Не існує успішних співпраць — ні в музиці, ні в живопису, ні в математиці, ні у філософії. Відтоді як відбувається диво творіння, групи людей можуть його розвивати і розширяти, проте сама група не здатна нічого винайти. Дорогоцінність полягає у самотньому розумі однієї людини. Й от тепер сили, керовані ідеєю групи, оголосили війну на винищення цій дорогоцінності — людському розуму. Вільний, нескутий розум затьмарюється, притуплюється, переслідується придушенням, примушенням, приниженням, виснаженням і разючими нищівними ударами. Здається, людський рід обрав саме цей невеселий, самогубний шлях.

А твердо вірю я ось у що: вільний, допитливий розум окремої людини — це найцінніше, що є на світі. А боротися я буду ось за що: за свободу для розуму обирати той шлях, який він хоче, без вказівок. А повставати я буду ось проти чого: проти будь-якої ідеї, релігії чи уряду, які обмежують або руйнують індивідуальність. Ось хто я такий і чим живу. Я можу зрозуміти, чому система, побудована за певною моделлю, мусить намагатися зруйнувати вільний розум, адже він єдиний здатен шляхом критичного розгляду винищити таку систему. Звісно, я розумію це, і ненавиджу це, і боротимуся з цим, щоб зберегти те єдине, що вирізняє нас з-поміж нетворчих звірів. Якщо злети можна вбити, тоді нам кінець.

2

Адам Траск зростав у сірості, й завіси його життя нагадували запорошене павутиння, а дні — повільний плин сумовитого і хворобливого невдоволення, але потім, завдяки Кейті, він пізнав свій злет.

Не має значення, що Кейті була, як я це назвав, моральною потворою. Можливо, ми і не в змозі зрозуміти Кейті, але, з іншого боку, ми багато на що здатні у різних напрямках — на великі чесноти і великі гріхи. Хто з нас не залізав подумки у чорні води?

Можливо, у кожному з нас десь глибоко причаїлася таємна загата, у якій зароджуються і розростаються лиховісні й жахливі потвори. Але ця культура загороджена, й отой плавучий виводок вибирається з води, тільки щоб знову в неї впасти. А хіба не може статися, щоб у темних водах котроїсь людини зло набирало достатньо сили, протискалося крізь огорожу і пускалося у вільне плавання? Хіба не виявиться така людина потворою, і хіба не споріднені ми з нею у наших потаємних водах? Було б нелогічно, якби ми не розуміли ні янголів, ні демонів, адже ми самі їх винайшли.

Хай яка була Кейті, саме вона викликала злет Адама. Дух його розпростався і знявся вгору, вивільнив його від страхів, обрáз й прогірклих спогадів. Злет осяює все навкруги, він змінює світ, як сигнальна ракета змінює поле битви. Напевне, Адам узагалі не бачив Кейті, так блищала вона в його очах. У нього в уяві закарбувався образ краси й ніжності, милої і святої дівчини, неймовірно коханої, цнотливої і люблячої, і отакий образ Кейті створив собі її чоловік, і хай що Кейті робила, хай що говорила, цей образ залишався для Адама непорушним.